Тріо хлопців має усе для успіху: гарні зовнішності, голоси і вміння грати на багатьох музичних інструментах. І кожен з них так чи інакше пов’язаний з авіацією. Чернівчанин Дмитро Тодорюк любить стрибати із парашутом, Андрій, котрий приїхав до столиці з Тернополя, обожнює фільм "Авіатор" з Леонардо Ді Капріо, а Ігор Воєвуцький із Житомира хоче бути льотчиком. Хлопці розв’язують усі проблеми разом, тож не дивно, що вони так швидко досягли успіху. Пісні "Возвращайся", "Подарок" і "Берега" дедалі частіше підкоряють хіт-паради, а дебютний альбом гурту став "золотим". Не ображаємося, коли порівнюють
з групою "Корни"
– Ваш успіх якось пов’язаний з успішним виступом у телепроекті "Шанс"?
– Насправді "Шанс" нам допоміг у тому, що Дмитро познайомився з Ігорем. А з Андрієм разом тусувалися на різноманітних фестивалях. Тож створили ми гурт незалежно від "Шансу". Просто виникла спільна ідея: "Пройтися автопробігом українським шоу-бізнесом". У кожного із нас були різні музичні ідеали, але коли зібралися втрьох, сумнівів щодо того, якою буде музика "Авіатора", у нас не було. Уже потім нас підтримали професіонали і сказали: "Це варто робити".
– Напочатку вам було що показати цим професіоналам? Наприклад, чорновики пісень.
– Перше, що ми запропонували, це стиль. Стиль музики і вбрання. Звичайно, принесли і власні пісні, але нам порадили спочатку попрацювати з більш відомими та перевіреними авторами. Ними виявилися Артур Желєзняк, Руслан Квінта і Віталій Куровський (автори деяких пісень Софії Ротару – ред.)
– Чому вибрали саме таку, солоденьку музику?
– Настав такий час, коли уже нецікаво виявляти своє "его". Значно приємніше займатися чимось новим. До "Авіатора" в Україні не існувало подібного бойз-бенду, тож ми – піонери у цій сфері.
– Ви не ображаєтеся, коли вас порівнюють з гуртом "Корни"?
– До речі, нас частіше порівнюють із гуртом "А-ha". Щодо "Корней", то вони багато чого досягли, як на свій вік. Вони існують якихось три роки, а їх вже знають у всьому СНД. То чого нам ображатися? Це навіть тішить. Нам від народження півроку, а групою уже активно цікавляться у Москві.
"У нас дуже
чемні фанати"
– Чи не злякав вас такий стрімкий злет на вершини шоу-бізнесу? Що не день, то зйомки, концерти.
– Із самого початку у нас була чітка мета – зайняти тверду позицію у цій музичній ніші. Якби хоч трохи зволікали, залишилися би за бортом. Тому що зараз потроху з’являються нові колективи, а вже існуючі набирають обертів. Але, гадаємо, ми встигли дати їм добрячої фори. Не будемо кривити душею – ми розраховували на такий успіх із самого початку. Якби ж ми намагалися зробити усе самі, нічого б не вийшло. Тут уже потрібна така потужна підтримка, яку ми отримали.
– Дівчата всієї країни закохалися у вас. Чи встигли ви постраждати від їхньої уваги?
– Фізично? (Сміються – ред.) Фізично, слава Богу, поки що не потерпіли. А у моральному плані постраждали, однак з великою приємністю. Коли прихильниці зустрічають нас, то впливають на нас тільки добре. Вони аж світяться від позитивних емоцій! Від дівчат ми чуємо тільки приємні слова, окрім того, вони ніколи не вішаються нам на шию, як це буває з іншими гуртами. У нас дуже чемні фанатки. Щоправда, буває, що вони плачуться на форумах в Інтернеті, але нас не займають.
– А що дарують на концертах?
– У Дмитра потроху вимальовується колекція м’яких іграшок, Ігореві дарують квіти, Андрієві – музичні диски і цукерки...
– Він ділиться з колегами по групі?
– Аякже! Загалом його ніхто і не питає (сміються – ред.) Ділимо все на трьох.
"Ми – діти "Шансу"
– Чому Ігор Кондратюк так натхненно рекламує ваш дебютний альбом?
– Та це взагалі найперший фан нашої групи! Він привселюдно про це говорить і принагідно не забуває нас похвалити. А це вже про щось свідчить. Також він так тішиться нашому успіхові через те, що всі ми пройшли через "Шанс". Можна сказати, що ми – його діти.
– Наскільки популярним виявився ваш перший доробок?
– Офіційно наш альбом вийшов 7 грудня. Нині продано понад 40 тисяч дисків. Це друге місце серед українських гуртів. І компанія-видавець вже замовила його повторний тираж – ще 50 тисяч копій. А це не так вже й мало для України. Кажуть, у деяких містах наш альбом взагалі неможливо знайти: так швидко його розмітають з прилавків. На диску одинадцять пісень і один бонус. Це пісня зі ще однією учасницею "Шансу" Катею Веласкес. Однак час потроху минає, тож ми хочемо подорослішати у своїй музиці. Можливо, і сам слухач хоче у майбутньому побачити зовсім не тих "Авіаторів", які спочатку були малими хлопчаками, порівняно із тим, що є зараз. Ми постійно перебуваємо у пошуку. Хочемо, щоби у наступному альбомі було менше солодкого. До речі, у ньому частина пісень буде належати нашому перу.
Дівчата поводяться
із нами стримано
– Чи важко вжитися трьом хлопцям?
– Легко! Тут проблем у нас не виникає. Ми ніколи не сваримося на побутовому рівні. Не будемо приховувати – у нас три абсолютно різні характери, але ми вміємо доповнювати один одного.
– Де ви живете?
– Майже у центрі Києва, неподалік від залізничного вокзалу. Коли треба їхати на гастролі, йдемо до вокзалу пішки. Єдина незручність – бас-гітара дуже важка. Можемо дозволити собі ходити пішки. Насунув шапку, капюшон – і вперед! Лиш чуємо за спиною: "Машо, дивись, "Авіатор" пішов!" Іноді дівчата до нас доторкаються, але дуже стримано.
– У них є хоч якісь шанси?
– Обручок у нас немає, тож шанс залишається чи не в кожної з них.
