На Різдвяні свята співачка Лілія Сандулеса приїхала до Чернівців: 6 січня вона з найріднішими людьми зібралася у своєму будинку на вулиці Весняній, наступного дня поїхали до батьків до Маршинців."МБ" не проминув нагоди напроситися у гості саме на Святвечір і, незважаючи на теплу атмосферу та душевність, розпитати про усе на світі: чутки про заміжжя, нові пісні, пластичні операції...
Співачка терпляче і доброзичливо поставилася до нав’язливих журналістів, навіть познайомила із імпозантним та вродливим чоловіком, у товаристві якого її неодноразово помічають останнім часом, але розповідати про таємничого незнайомця для преси категорично відмовилася. "Поки що нічого не буду говорити", – таємниче посміхнулася.
"У новий будинок
ми лише в’їхали"
– Ми завітали до вас привітати із заміжжям, про яке повідомив у своєму інтерв’ю наш земляк Мар’ян Гаденко, а тут раптом така таємничість...
– Нехай цей факт з мого особистого життя буде таємницею – я поки що нічого не буду говорити. Можете написати: "Багато хто заздрить, тому вона не хоче розповідати" (сміється, – ред.).
Мені слід вирішити для себе. А коли усе трапиться – "МБ" повідомлю першим. Я ніколи не соромлюся. Ми давали багато інтерв’ю з Бобулом, але вже коли були розписаними. Це був творчий чудовий дует, якого не було в Україні, немає і не буде. Вважаю, що з ним, незважаючи на те, як у нас усе склалося потім, була щасливою. І як співачка, і як жінка. Мій перший чоловік-режисер був чудовою людиною. Я, щоправда, через Бобула з ним розлучилася. Може б, досі разом жили. Тому сьогодні я не поспішаю з повідомленнями про зміни в особистому житті, щоби не робити боляче і йому, і собі. Поки що ми придивимося.
Зізнаюся, мені більше хотілося би поговорити про моє життя більш серйозне – творче...
– А що нового у творчому житті?
– Робота, концерти, зйомки. 9 січня - концерт в Івано-Франківську. До нового року було багато концертів у Києві, Львові, Донецьку.
У мене завжди є щось нове. Зараз у роботі п’ять пісень. Більшість написані композиторами і поетами, з якими я працюю багато років: Олександром Злотником, Іриною Кириліною, Лілією Остапенко, Андрієм Демиденком.
Зараз багато концертів. А чим більше їх – тим краще.
– Сьогодні багато співаків – у списках політичних партій. Ходять чутки, що й ви отримали цікаву пропозицію...
– У мене зараз вибір: що важливіше – пафос чи моя робота. Я нікого не засуджую, бо люди можуть робити те, що їм подобається. Кожен сам собі кравець. У мене були пропозиції, більше того – я віддала документи, але, напевно, виберу концерти.
Поки що навіть не 50 на 50 відсотків, а 80 відсотків, що я буду працювати. Я не йду у політику.
– У вас – чудовий будинок на Роші на вулиці Весняній. Скільки днів на рік ви тут проводите?
– Я живу всюди: і в Чернівцях, і в Одесі, і у Києві, там, де я працюю, куди мене запрошують.
Звичайно, хотілося би більше часу тут бувати, але у мене така робота, що не вдається. Коли я у від’їзді – тут живе мій син з дружиною.
У цей будинок ми лише в’їхали, закінчуємо ремонт. Робила за своїм смаком, плюс – син щось радив. Усе ще у процесі. Слід закінчити оздоблення першого поверху, не знаю – басейн буде чи не буде. Головне, щоби було багато людей.
Коли я придбала цей будинок, він вже був спланований. Я забрала декілька зайвих дверей, зробила арки. Тут ніхто не жив, коли я купувала. Знаю лише, що мій сусід брав участь у будівництві, за що я його дуже насварила (сміється, – ред.). Стіни були нерівними. Пішло дуже багато шпаклівки, будівельники мучилися. Ще з досвіду ремонту у київській квартирі знаю, що коли криві стіни, можна не шпаклювати, а накласти гіпсокартон.
"Я можу довго терпіти…"
– Скажіть, як жінка жінці, чи насправді кожен наступний чоловік кращий за свого попередника?
– Не знаю, чи правильно я думаю, але маю цілу філософію подружнього життя. У 20 років у дівчини інші менталітет і логіка. Я, наприклад, у 15-16 мала багато залицяльників. Тоді я думала так, згодом – інакше. Сказати, що хтось кращий, чи когось я кохала більше – не можу. Лише скажу, що ще з юних років мені бабуся казала: "Ти така, нібито вже довго жила". Я так прагла до того, щоби усе було гарно. У подружньому житті не завжди жінка винна чи чоловік. Трапляється, що він або вона більше, або обоє потроху. Але навіть якщо удвох винні, можна знайти компроміс, і тоді все буде добре. Але у житті, коли людина самостійна з дитинства, непросто знайти свою долю. Зараз також важко, бо у кожного своє прожите життя, принаймні половина.
Я, наприклад, щось знаючи, підказую: "Ось так я би хотіла". І чоловік, якщо він того хоче, розуміє мене. Але коли чоловік дуже самолюбивий і не хоче розуміти твою роботу, якісь деталі, то немає майбутнього.
Я можу довго терпіти, але настає момент, коли я розумію, що – все.
Кожен був хороший по-своєму. Але… Є "але", яке… Розумієш?
Мені дуже важливо, щоби мене розуміли, я не космічна людина, а нормальна. Нічого надзвичайного не хочу. У житті двох людей найголовніше – увага, повага, розуміння. Це, напевно, і є те кохання, про яке говорять.
– Знаю цікавий факт з вашої біографії: ви досі щороку безкоштовно виступаєте для лікарів у київському військовому госпіталі, де оперували вашого колишнього чоловіка. Кажуть, що із почуття вдячності. Не так часто у наш час зустрінеш жінку, яка так ставиться до свого минулого.
– У цьому госпіталі багато відомих співаків обслуговуються. Заступник начальника госпіталю – наш друг. Я там ніколи не обслуговувалася, не обслуговуюся, дякувати Богові, і, сподіваюся, не буду обслуговуватися. І коли вже трапилося, як трапилося, то я для цих людей із ще більшою вдячністю виступаю. Усе ж таки я жила з Бобулом, як би там не було. Але виступаю у госпіталі не лише через цей факт, а через те, що дуже поважаю працю лікарів, які рятують людей від смерті.
Ми з Іво Бобулом там раз на рік – 18 червня – завжди працювали. Останнього року я там його не бачила – може, був зайнятий. То його справа.
– До відомих людей завжди звертаються по допомогу земляки – допомогти пробитися на сцену. Ви допомагаєте комусь?
– І сьогодні допомагаю. У мене є дівчата з Івано-Франківської області, яких беру в концерти. Відколи я стала на ноги – багатьом допомогла. Знала багатьох адміністраторів, організаторів, і завжди пропонувала інших артистів – починаючи від Бобула, Копова, Добрянської. Тепер допомагаю Марті. Зараз дуже важко дівчатам, бо нині серед них є різні – різними шляхами вони пробивають собі дорогу на сцену. Але, вважаю, якщо ти талановитий – пробитися можна.
Марта закінчує академію танцювального мистецтва. Навіть якби я їй не допомагала – вона все одно пробилася би. Потрібно наполегливо йти. Розумію, що так важче, ніж…
"Робити пластичні операції не буду"
– На Буковині вважається, що справа жінки – цілодобово готувати їсти, прибирати... А як у вас із кухнею?
– Готувати вмію, але не все. Але що вмію – вдається дуже смачно. Найбільше люблю готувати мамалигу з бринзою. Супи, смаженину. А ось голубці й таке інше – не вмію і не хочу.
– А як щодо поїсти...
– Не гурман, але полюбляю. Але не подобаються гриби, ікра, солодкі креми.
– Відкрийте таємницю чудової фігури...
– Це Буковина мене так нагородила, мої батьки. Щоправда, намагаюся не їсти після шостої вечора. Якщо набрала декілька кілограмів – слід пити китайський чай "Летюча ластівка". Вранці прокинулася – і летиш, як ластівка.
– А як ставитеся до пластичних операцій? Як київські зірки повертають собі "минулу легкість"?
– Усі по-різному: деякі роблять ліпосакцію, інші – пластичні операції на обличчі, на ребрах (жарт).
Ставлюся до цього нормально. Якщо люди відчувають, що це їм потрібно – я не проти.
Робити пластичні операції я не буду. Якби виникла потреба – перейду до іншого жанру – буду співати українські, молдавські народні пісні, а там… одягаєш народний костюм, і вже навпаки – зайві кілограми лише плюс (сміється, – ред.).
– Чим можна вас роздратувати?
– Напевно, нерозумінням, неповагою. Це мене дратує.
– Машину водите?
– У мене "Ауді-6". Не було часу навчитися, а коли надумала – трапилася аварія. Тепер і не сяду за кермо ніколи.
Я їжджу зараз з сином. Вони з невісткою мені дуже допомагають у роботі і вдома. Це мої найрідніші люди.
Вважаю себе щасливою жінкою, бо у мене є усе, що потрібно в житті...
