«Я тут, щоби рятувати життя»: історія бойової медикині з Буковини Марії Чурікової

З дитинства буковинка Марія Чурікова мріяла стати медиком та допомагати людям. Тому, закінчивши Вашківецьке медучилище, пішла працювати у відділення реанімації та хірургії Чернівецької обласної лікарні.

Про це йдеться у публікації "МБ" від 28 вересня, пише molbuk.ua



З початком повномасштабної війни пані Марія вирішила рятувати життя військових. Тож у квітні минулого року, нічого не сказавши рідним, зібрала речі та пішла записуватися до лав ЗСУ. Вдома на неї чекали неповнолітня дитина та чоловік з інвалідністю. Проте жінка наполягла на тому, щоб її не залишали служити у Чернівцях, а відправили у район бойових дій.

Три місяці прожила у підвалі на "нульовій" зоні

Наприкінці минулого року їхній 93-й батальйон 107-ї бригади ТрО ЗСУ перемістили з Харківського на Луганський напрямок. Марія Чурікова оселилася у підвалі напівзруйнованого будинку села Невське за кілька кілометрів від бойових позицій. Перебувала там цілодобово впродовж трьох місяців. Від заміни відмовилася.

"У селі все розбите, потрощене. Обабіч дороги – підбита російська техніка. Ні світла, ні мобільного зв’язку, ні магазинів. Лише цілодобовий гуркіт канонади", – згадує медикиня.

Їжу та воду для пиття підвозили побратими. Воду для вмивання просила в єдиних сусідів – літньої пари, що мешкала в напівзруйнованому будинку без світла і тепла. Натомість Марія ділилася з ними їжею та надавала медичну допомогу.

"Мені пропонували заміну. Командир неодноразово приїжджав та просив виїхати. Я категорично відмовлялася, бо відчувала, що повинна перебувати тут, біля побратимів. Щоби можна було їх вчасно витягнути, допомогти", – каже жінка.

Зізнається, що надавати невідкладну медичну допомогу та евакуювати бійців дуже складно. Довкола постійні обстріли російської артилерії, розбиті дороги. У багнюці застрягав транспорт, пішки також важко рухатися.

"Бувало навіть таке, що я по рації викликала танк, щоб ним прорватися до позицій. А далі вже сама… Трохи біжу, де потрібно, повзу, витягую, надаю медичну допомогу, евакуйовую поранених. Та коли вдається врятувати життя побратиму, всі ці труднощі здаються дрібничкою", – усміхається жінка.



Від ротного командира медикиня часто отримувала прочуханки за те, що під обстрілами лізла витягувати поранених бійців. Але це її не зупиняло.

"Іде бій, чую по рації: "У нас – "300-й". Біжу, щоби витягнути, а ротний кричить: "Не лізь туди, бій закінчиться, тоді підеш!" Проте я не слухаю. Думаю лише про те, щоби встигнути. Бо розумію: ще 15-20 хвилин – і побратим може померти", – розповідає.

Не одна машина, на якій виїжджала на евакуацію пані Марія, була розбита через часті прильоти. Отримувала захисниця і травми, і контузії. Та навіть для надання їй самій медичної допомоги відмовлялася покинути побратимів.

"Вона його оживила! Це на межі фантастики!"

Скільки врятованих бійців на рахунку Марії Чурікової – і не злічити. Та найбільше запам’ятався випадок із солдатом Василем Безкоровайним.

"Він був уже мертвий, та вона його оживила! Це на межі фантастики!" – стверджують бойові товариші.

"Якось узимку мені повідомили по рації, що у нас "300-й", – згадує пані Марія. – Прийшовши, побачила, що військовий у дуже важкому стані. Від одного погляду на нього ставало важко. Я витягнула його у "жовту" зону та почала евакуацію. Дорогою у пораненого зупинилося серце, настала клінічна смерть. Провела серцево-легеневу реанімацію, серцебиття відновилося. Відтак я успішно евакуювала пораненого й передала до стабілізаційного пункту. Він не вижив: пробув у лікарні під апаратами ще близько місяця і таки помер. Та все, що могла, я зробила".

А якось жінка навіть урятувала російського військового.

"У бою наші підбили російський танк. Він загорівся, водій танка загинув. Іншого окупанта, частково обгорілого, хлопці витягнули. Я його оглянула, надала медичну допомогу й передала до стабілізаційного пункту. Бо ми – українці. Нам притаманні співчуття, доброта, гуманність. Ми не такі, як росіяни. Тому навіть на полі бою надаємо пораненим ворогам допомогу", – наголошує медикиня.



Попри всі труднощі, жінка не планує звільнятися чи переводитися у тилові підрозділи, навіть маючи на це законну підставу.

"Тут я зустріла чудових людей, справжніх друзів і патріотів, які віддають життя та здоров’я за вільне майбутнє наших дітей і незалежність нашої держави. Я тут, щоби рятувати життя, допомагати. Вважаю, якщо людина ступила на цей шлях, отримала звання бойового медика, то повинна його підтвердити, виконуючи свої обов’язки на фронті", – переконана Марія Чурікова.

(Підготовлено за матеріалами служби зв’язків з громадськістю 107 обр ТрО ЗСУ).


Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram