«Зрозуміла, що це моя дитина»: у Місті добра в Чернівцях жінка всиновила хлопчика, якого доглядала - відео

Любов Душкова на початку війни прийшла працювати у "Місто добра" волонтеркою, допомагала в реабілітації дітей. Маленький Захарчик був її пацієнтом.

За три тижні догляду за ним жінка зрозуміла, що хоче дитину всиновити, йдеться в публікації "МБ".



Захарчика разом з іншими дітками привезли з дитячого будинку Миколаєва на початку війни. Він був повністю лежачий, не тримав голівки. За кілька місяців реабілітації хлопчику стало краще. Зараз йому півтора року, він дуже активний, бігає та цікавиться всім довкола.



"Це було рішення мого серця"

Любов із Тернопільщини, але вже шість років живе в Чернівцях. Вона не одружена і не має дітей.

– За професією я реабілітолог. Працюю з дітками, які мають ураження нервової системи та генетичні розлади. На початку великої війни, у травні, мені зателефонувала моя колега, розповіла, що в "Місто добра" привезли діток з інвалідністю з Миколаєва. Волонтерка Марта Левченко запропонувала проживання там. Так я і почала доглядати тамтешніх діток, – розповідає жінка.



Тоді Любов і познайомилася із Захарчиком. Йому було шість місяців.

– На той час він був практично лежачий, голови не тримав. Їв тільки 30 грамів. Був дуже худенький, маленький. Мені його дали на реабілітацію. Я займалася з ним по дві-три години з перервами. Захарчику стало краще. На третьому тижні, я зрозуміла, що це моя дитина. Хоча я завжди хотіла дівчинку, але його дуже сильно полюбила, – розповідає жінка.

"Це було рішення мого серця"

Сьогодні Захарчик вже бігає, грається й не потребує фізичної реабілітації.



– Я давно думала про те, щоб усиновити дитинку. Але планувала робити це тоді, коли одружуся. Та життя дуже непередбачуване. Це було рішення мого серця. Я не стала чекати, коли створю сім’ю. Я розуміла, що можу йому допомогти. Не скажу, що хвилювання не було, але я не хотіла відмовлятися від цього через ймовірні труднощі, – каже Любов.

"Сім’я дуже полюбила Захарчика"

Жінка розповідає, що її сім’я підтримала таке рішення.

– Маю велику підтримку сім’ї. Я не одразу сказала їм про своє рішення. Упродовж чотирьох-п’яти місяців збирала документи. Потім зрозуміла, що це важко, потрібна підтримка. Тоді й розповіла мамі. Мама була дуже рада, що я прийняла таке рішення. У нас багатодітна сім’я – нас 13, тому мама до дітей дуже добре ставиться. Я навіть здивувалась, що вона так відреагувала. Сім’я дуже полюбила Захарчика, прийняла, як свого, – розповідає жінка.

"Уже звик мене та нашого дому"

Всиновлення було складним, згадує Любов. Воно зайняло майже рік.

– Процес встановлення не простий. І війна не спростила його. Перші документи я подала в травні 2022 року. І тільки 26 травня цього року змогла забрати дитину. Це все дуже виснажує. Ніхто не йде назустріч. Мені взагалі сказали: якщо дитину передадуть на захід України, то я його всиновлю, дотримуючись черги. Ніхто не хотів брати до уваги те, що я була в контакті з дитиною практично рік. Що я його виходжувала як реабілітолог, вкладала душу. Було складно, але я дуже рада, що змогла це все пройти, – розповідає жінка.



Уже майже місяць, як Захарчик має нову сім’ю. Він звик до своєї мами та нового дому.

На нову атмосферу він реагував трошечки збуджено. В перші дні він взагалі не грався, десь в куточку ховався. Потім плакав, або навпаки мовчав. У нього такі емоційні качелі були. Він боявся великої просторої кімнати, адже звик завжди бути з іншими дітками. Не міг заснути без мене, потрібно весь час бути біля ліжечка. Та зараз він уже звик до нового дому, до мене, адаптувався. Він дуже активний, любить гратися, бігати, - каже пані Любов.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram