«Чернівці для мене – рай!»: Катерина Бужинська – про війну, волонтерство й творчість

У рідних Чернівцях днями виступила народна артистка України Катерина Бужинська. Разом із земляком Михайлом Грицканом вони представили нову програму туру "З піснями до перемоги".



Під час концерту відбувся благодійний аукціон, усі кошти з якого відправили 10-ій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс", де служить рідний брат Катерини Олег Ящук (позивний – "Журналіст").

Та яким же було здивування глядачів, коли на сцені з’явився сам Олег у військовій формі з букетом у руках! У всіх на очах виступили сльози. Зал вітав стоячи захисника.



"Голова вся сива, а в очах такий біль…"

"МБ" поспілкувався з Катериною Бужинською про війну, волонтерство та творчість.

– Як з'явилася ідея таких концертів у дуеті з Михайлом Грицканом?

– Ще до великої війни ми зустрілися на дні народження нашого товариша. Я запропонувала: "Михайле, а зробімо класний дует!" І ми записали пісню "Весілля". А після повномасштабного вторгнення я запропонувала Михайлові разом виступити на благодійному концерті на підтримку ЗСУ в столиці Болгарії Софії. Глядачам наш дует дуже сподобався. Відтак ми вирушили в тур Європою. А коли я повернулася з виступів у США, Михайло запропонував влаштувати серію концертів містами України. Усі кошти з аукціонів, які проводимо під час виступів, віддаємо 10-ій бригаді. Наразі зібрали вже понад мільйон гривень. Придбали кілька дронів вартістю від 250 тисяч гривень, тепловізори.



– Чи відчуваєте потужну підтримку людей?

– Так! Українці – чудові! До прикладу, неймовірну жовто-блакитну сукню, в якій я виходила на сцену, мені за одну ніч безкоштовно пошила чернівецька дизайнерка. Я їй написала за день до приїзду, що буду в Чернівцях, і попросила допомогти з вбранням. Вона запевнила: "Катю, буде!" І справді, перед концертом на мене очікувала розкішна сукня.



– Ваш брат зараз на війні. Чи були моменти, коли особливо хвилювалися?

– Щоранку чекаю на його "плюс". Тоді трохи заспокоююся. Родина дуже хвилюється. Тато, бідолашний, від стресу занедужав на цукровий діабет. Найстрашніше було влітку: тоді Олег на якийсь час зник, із ним не було зв’язку. Ми не знали, що й думати. Молилися за нього днями й ночами. Потім нарешті він вийшов на зв’язок. Розповідав страшні речі. Як у напівпритомному стані добу лежав без їжі та води. Як ворожий танк на нього наставив дуло, а потім різко розвернувся і поїхав геть. Від пережитого йому на якийсь час відняло мову.

– Що відчули, коли брат несподівано з’явився на вашому концерті в Чернівцях?

– Я спочатку не зрозуміла, що то Олег. Ми ж не бачилися два роки. Він змінився. У 33 роки голова повністю сива… І погляд змінився. В очах такий біль. Відразу розумієш, що він бачив пекло…

"Ношу речі тільки українських брендів"


– Чи підтримує Україну ваш чоловік-болгарин?

– О, ще й як! Дімітар активно бореться за Україну в Болгарії та по всій Європі. І це не так уже й легко, адже Болгарія – складна країна, там багато російських шпигунів. Не таємниця, що Болгарія під час бензинової кризи таємно допомагала Україні: 80 відсотків пального йшло до нас саме звідти. І мій чоловік також причетний до цього.

А ще Дімітар добре розмовляє українською. Сам захотів! У нього навіть позивний у Болгарії "Мітко-Українець".



– Не кожен уміє воювати зі зброєю в руках. Яким чином ще можна допомагати?

– Усі ми в тилу повинні працювати, кожен на своєму місці. Я, наприклад, рекламую українські бренди. Від іноземних відмовилася принципово. У моєму одязі – тільки українські вироби, одяг, взуття, косметика, продукти. Усім європейцям показую, рекомендую наше. Щоби кожна копійчина, гривня, долар, євро йшли в Україну. Іноземці захоплюються: "Боже, звідки така краса?" А я з гордістю відповідаю, що це виготовлено в Україні. Підказую, де можна придбати, даю всі контакти. Закликаю всіх рекламувати наше!

Також кілька років тому я заснувала благодійний фонд "Чисті серцем". Він дуже потужний, волонтери там працюють зранку до ночі, не покладаючи рук. Ми шукаємо допомогу по всій Європі, привозимо і віддаємо її. Щодня фонд відправляє тонни гуманітарної допомоги в усі куточки України.



– Як ставитеся до відпочинку під час війни?

– Вважаю, що це не на часі. Коли хлопці в окопах, у багнюці, голодні, змучені, поранені… Дружини, матері чоловіків, дітей ховають… Ну, який відпочинок? Майте совість! А якщо вже відпочиваєте, то хоч не показуйте це у соцмережах! Дістали ці блогери зі своїми відпочинками та голими дупами в купальниках!

– Якої ви думки про артистів-зрадників?

– Я відкрито в очі можу сказати, що це люди, які зрадили свою землю, свій народ і державу. У них на першому плані завжди були гроші. Вони лише прикидалися білими та пухнастими, а насправді зовсім інші. І українці, які пережили жахіття війни, їм цього не пробачать.

Я знаю тих, хто до останнього їздив у Росію. Я ж у 2014 році категорично розірвала всі свої творчі зв'язки з російськими артистами. Хоча до війни в мене були дуети з зірками першого ешелону. Проте зараз ми не спілкуємося. Бо вони також сидять на кривавих грошах. Проте бояться втратити все. На відміну від Алли Пугачової та Максима Галкіна, які не побоялися. А також Андрія Макаревича та Лії Ахеджакової й кількох росіян (не зі сфери шоубізнесу), які писали мені: "Пробач, що у нас російський паспорт".

"Дякую батькам за генетику"


– Чи вдається з вашим шаленим графіком часом відпочивати?

– Я в такому режимі працюю з 12 років. Конкурси, фестивалі, робота у філармонії, ресторанах у Чернівцях. Школу закінчила екстерном, щоби швидше розпочати творчу кар’єру в Києві. До мене зараз підходять дівчатка віком 30 плюс і кажуть: "Катерино, ми виросли на ваших піснях". А я сміюся, бо ми майже ровесниці. Просто я дуже рано почала співати. І люблю свою роботу, дякую Господу за цей дар. Сприймаю його як свою місію. Часом можу відправити військовим усі отримані з концерту кошти. Чоловік дивиться на це все і сміється: "Ну, ти й артистка!" Але мене моя країна годувала 25 років. Зараз у неї – скрутні часи. І я повинна допомагати.

– Розкажіть про ваших діток. Де зараз ваша старша донька Оленка?

– Оленка зараз навчається у Німеччині. Досконало вивчила німецьку. Пише казки англійською, українською, німецькою мовами. Мріє стати письменницею. Вона велика молодчинка і розумниця! Катеринка і Дмитрик цьогоріч ідуть до першого класу. Вони дуже творчі, люблять танцювати, співати. Я хвилююся, бо мені треба працювати, а дітки потребують уваги. Дякую своєму чоловікові, що він такий добрий тато, дуже любить дітей і піклується про них.





– Ви маєте чудовий вигляд! Поділіться секретами краси.

– Дякую батькам за генетику. У нас на Буковині всі дівчата красиві. Спортом займатися не встигаю, бо весь час у дорозі. П'ю якісні вітаміни: привезла з Америки собі та дітям чотири банки. На дієтах не сиджу, люблю поїсти. Налягаю на овочі, фрукти. Обожнюю нашу їжу. Коли приїжджаю на Буковину, від'їдаюсь. Дуже люблю сало, ковбаски, оселедець, будз.



Куди найперше йдете, коли в Чернівцях?

– До тата. Також обов'язково – до церкви, потім – з’їсти чогось нашого, буковинського, зустрітися з друзями, погуляти Кобилянською. Чернівці – це для мене рай! Ще дуже люблю Львів і Трускавець. І, звичайно, Київ. Але в Києві я більше відчуваю війну. Перед початком туру заїжджала у свою київську квартиру. На дачу не встигла. Хоча сусід казав: "Катю, приїжджай, бо в тебе на дачі уже бобер завівся, усе дерево погризе!" Та в мене не було часу подивитися, що то там за бобер такий. Отаке життя…



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram