RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Війна з Росією | Допомога захисникам | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Історія успіху | Історія успіху Редакційна політика | Про нас | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео |


Кореспондентка "МБ" вкотре разом із волонтерами громадської організації Freedom Trust побувала на Донеччині.

З кожним разом важче збирати допомогу

На схід України їдемо двома вантажними бусами. В одному – керівник організації Ігор ЛОГВІНОВ та волонтер Олексій РЕШЕТНИК, а в іншому – волонтер Віктор НАЙДА та я.



Виїжджаємо. На вулиці темно.

– З Богом, – каже Ігор.

– А пам’ятаєш, як у нас колесо відлетіло, коли ми минулого разу в Бахмут їхали? – запитує Віктор Найда.



– Так, пам’ятаю. Я дорогу до Бахмута ніколи не забуду, – відповідаю я.

– Зараз туди дорога для волонтерів закрита, – задумливо каже Віктор.

Раптом чуємо шум рації.

– Друзі, спочатку ми їдемо на Запоріжжя, потім – у Дніпро, там заночуємо, а далі – на Донеччину, – пояснює Ігор Логвінов.

Ближче до обіду зупиняємося. За обідом Ігор розповідає, що ця поїздка переносилася з дня на день протягом двох тижнів.

– Стає дедалі важче збирати допомогу. Але дякувати Богу, усе зібрали, – каже.

Перед Дніпром звертаємо на Запоріжжя. Там проходимо блокпост.

– Бажаю здоров’я, куди їдемо? – запитує військовий.

– Добрий день, їдемо в Запоріжжя, веземо допомогу, – каже Олексій Решетник.

– Проїжджайте, з Богом, – каже військовий.

Місто-мільйонник порожнє

– У Запоріжжі маємо залишити два апарати штучної вентиляції легень, УЗД-апарат і спеціалізоване харчування для діток з аутизмом, – пояснює Олексій Решетник.



Заїхавши у Запоріжжя, бачу на вулицях багато "їжаків", об’їжджаємо їх. Запоріжжя – місто-мільйонник. Здалека видніється ДніпроГЕС – краса неймовірна, а от саме місто порожнє. Попри годину пік, заторів нема. У місті працює все: ресторани, магазини, кафе, перукарні, однак людей мало. Звертаю увагу на вікна: багато з них затягнуті чорною плівкою…

На нас уже чекають дві волонтерки. Жінки перевірили медичне обладнання.



– Ми незламно стоїмо, але прильоти тут дуже часті. Перед вашим приїздом була повітряна тривога. Чули вибухи? Про влучання поки що не повідомляють, але зникло світло та вода. У нас працює все, щоправда, школи й садочки на дистанційці. Наші люди почали дуже активно вивчати українську мову. Інколи сирена, обстріли, а ми у підвалах проводимо заняття, – каже жінка.



У Дніпро приїжджаємо пізно ввечері. Вночі будить сирена, пролунав вибух...

Госпіталь забитий

Вранці їдемо в лікарню імені Мечникова. Там маємо залишити медикаменти та одяг для поранених бійців.

– Одяг зараз дуже потрібний. Адже коди привозять військових, то з них знімають форму та переодягають у щось легше, – каже Ігор.

До лікарні не припиняють їхати "швидкі" з увімкненими сиренами.



– Обережно! Обережно! Беріть, – чутно команду медика, у якого на спині невеличкий рюкзак, а на обличчі маска.

Ще двоє медиків вивозять пересувні ноші, на яких лежить чоловік, підключений до апарата штучної вентиляції легень. Його обережно переносять у "швидку".

– Усе, закріпили, поїхали, – гукає медик та на ходу застрибує у "швидку".

До нас виходить лікарка Світлана Анатоліївна.



– Як ви? – запитую.

– Втомлені всі, але це наш обов’язок – рятувати життя. Хлопцям дуже потрібний простий одяг: спортивні штани, футболки. Поранених привозять закривавлених, ми все знімаємо, і переодягати треба в щось, – говорить вона.

Далі прямуємо до штабу "Я – Маріуполь".



– Ми збираємо продуктові набори першої необхідності: макарони, олію, цукор, крупи, консерви, побутову хімію. Зараз дуже важко, бо закордонні партнери припиняють це виділяти, – каже волонтер штабу.

Майже весь день ми розвозили у різні волонтерські штаби допомогу.



– На сьогодні все. О 05:00 виїзд на Донеччину, – каже Ігор Логвінов.

Донеччина – суцільний блокпост

Блокпости на Донеччині значно жорсткіші. Військові ретельно перевіряють, що перевозимо.

– Перша зупинка – у Дружківці. Там маємо залишити військовим медикам польовий хірургічний кабінет. Він їм дуже необхідний, – каже Ігор.
Місто Дружківка зазнає постійних обстрілів. Однак попри це, у місті працюють кав’ярні й навіть квіткові магазини, курсує громадський транспорт. Нещодавно російська ракета С-300 влучила у приміщення колишнього банку. Там загинуло троє людей…



Приїжджають військові медики та забирають польові хірургічні кабінети.

– Дякуємо вам. Вони нам дуже потрібні, – каже військовий медик Ігор.
Ігор – із Сіверодонецька. До війни займався історичними реконструкціями. Уже понад рік перебуває на передовій.

– Ходімо, проведу вам "екскурсію" цією зруйнованою будівлею, – каже.

Від удару ракети впала стеля, стіни зруйновані, уламки скла повсюди…





– Ось так нас "асвабаждають", – каже військовий медик.

– Аню, їдемо до госпіталю, – каже Ігор Логвінов.

У дворику лікарні на лавочках сидять військові: хтось палить на самоті, інші спілкуються між собою. У госпіталі нас зустрічає старший зміни Олександр. Чоловік розповідає, що до них привозять хлопців з "нуля".



– Бували дні пекельні, а зараз, дякувати Богу, ситуація не критична. У нас немає важких у реанімації, – говорить медик.

У приймальному відділенні молода медсестра заповнює журнал. Перед нею – картина, намальована олійними фарбами, та дитячі малюнки.

– Це дітки для нас намалювали, – говорить Олександр.

Заходжу у палату до військових. Троє військовослужбовців відпочивають. У кожного – перелом ноги. Поруч з ліжками – тумби, на яких ліки, вода, телефони, книги або ж листівки з надписами: "Тату, я на тебе чекаю вдома"

– Не будемо тривожити хлопців, – каже Олександр.

Далі їдемо до Костянтинівки. Від неї до Бахмута – 40 кілометрів. Дорогою майже немає дорожніх знаків, у багатоповерхівках вибиті вікна.





Костянтинівкою гуляють вагітні


Щойно приїхали за адресою, хлопці розвантажують продукти. Виходжу з авто і чую серію вибухів… Так живе Костянтинівка. Поки хлопці працюють, до нас підходить невеличка худорлява дівчина.

– У вас немає корму для котів? – каже.

– Так, є, підходьте, – каже Олексій Решетник.

– Не хочете виїжджати? – запитую.

– Хочу, але ще не наважуюся, – відповідає.

– Яка у вас ситуація із продуктами?

– У крамницях є все, але у мене немає грошей… Усе дуже дорого. Я інвалід другої групи, складно, – зітхаючи, промовляє та йде.

Пані Ольга, яка працює у волонтерському штабі, говорить, що по допомогу звертається дуже багато людей.

– Людям потрібно все. Прильоти у нас дуже часті. Багато загиблих серед цивільних. У попередні два дні у нас було пекло. Обстрілювали дуже
сильно. Однак ми щиро віримо в перемогу України, – каже.

Тим часом вибухи дедалі частіші.

– Це наші, – чую від цивільних.

Мою увагу привернули дві вагітні жінки, які гуляли неподалік.

– Чому ви ще тут? – запитую одну із жінок.

– Мені з дня на день народжувати, їхати не можу, бо дорогу не витримаю. Коли зустрінуся зі своїм малям, тоді поїду до Дніпра. Чоловік поки що працює. Хоча з роботою дуже важко. Усі підприємства розбомблені, – каже молода жінка.
Далі їдемо до волонтерки Наталі. Дорогою бачимо знищені будинки без даху, без вікон. Дорога розбита військовою технікою. У Наталі близько 70 собак. Вона їх прихищає та годує. Жінка, побачивши нас, біжить обійматися.

– Як я на вас чекала! – каже Наталя та обіймає нас.

Чутно глухий вибух…

– Ходімо в будинок, я сирники приготувала, – говорить вона.

– Наталочко, як ви тут? – запитую.

– Годую собак, одні у мене живуть, а інші – аж на тому боці міста. Тут варю кашу і на велосипеді везу їм. Обстріли у нас дуже часті, особливо вночі. Я б давно виїхала, але на кого залишу собак? – сумно каже Наталя.

Жінка працює на комунальному підприємстві, але й там є проблеми із зарплатами.

– З лютого не виплачують. Тому заробляю, як можу: комусь город посаджу, комусь грядки прополю. Так і живу. Нещодавно я пережила велике горе. Мій племінник, який понад рік воював, приїхав у відпустку на Великдень. Пішов тут до аптеки й потрапив під ракетний обстріл… Це дуже великий біль і втрата для нас, – плаче жінка.

Я теж ледь стримую сльози. На Донеччині кожен день – як останній. Адже ніхто не знає, коли й куди прилетить рашистська ракета.

Прощаємося з Наталією і повертаємося до Дніпра…

Редактор: Анна Семьонова
4-06-2023, 18:20
Коментарів 0 Переглядів 2 251

Теги -

Завтра воїна зустрінуть живим коридором на рідній землі
У результаті наїзду пішохідка отримала численні травми і померла на місці ДТП
• Новини партнерів
купити айфон 15 у Львові, ціни в Україні

ФОТОРЕПОРТАЖ Переглянути всі фоторепортажі


Усі послуги у Центрі психічного здоров'я безоплатні


«По ліки їду дев’ять кілометрів». Блог Людмили Осадчук
Як живуть мешканці села Чорнівка, яке приєднали до Чернівецької територіальної громади
Долар не буде вищим за 47 гривень. Блог Богдана Сторощука
Які будуть ціни, курс долара та інфляція у 2025 році
ВІДЕО Переглянути все відео

Паровоз не курсував уже понад 60 років

Чернівецька філія Державного підприємства "Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" — це надійний партнер із забезпечення точності вимірювань, сертифікації продукції та відповідності стандартам. Філія запрошує до співпраці місцевих виробників, організації та фірми, які займаються виробництвом, експортом та імпортом, реалізацією продукції.

"Профі-Центр" — це не стереотипне середовище для вивчення іноземної. Насамперед це осередок, який має не тільки ефективну навчальну базу, яку може запропонувати студентам, а й відповідні підтвердження цьому.

Кожен маленький гість отримає солодкий подарунок за віршик чи талант. Варто лиш продекламувати віршик чи розповісти, яким чемним був цього року.

Співпраця з агенцією нерухомості допоможе уникнути ризиків та швидко знайти ідеальне житло. Звертайтеся до професіоналів, щоб перетворити пошук нерухомості на легкий і приємний процес.