«За дронами – майбутнє армії»: буковинець став аеророзвідником

До повномасштабного вторгнення буковинець Василь Паламар займався бджолярством. Тепер уже понад рік воює в одній з артилерійських бригад ЗСУ на Донецькому напрямку.

Після навчання від фонду "Повернись живим" чоловік став аеророзвідником. Тепер разом з іще двома бійцями збирає інформацію про противника, коригує артилерію та передає їй цілі.

Як із бджоляра перетворився на аеророзвідника, Василь Паламар розповів кореспондентці "МБ" у телефонній розмові, пише molbuk.ua



"Очі" – кожному артилерійському дивізіону!

У пана Василя – чимало професій. Він тривалий час працював чиновником: спочатку в міськраді, потім в ОДА очолював відділ у справах сім’ї та молоді. Далі подався у підприємці й розвів чималу пасіку: перед великою війною вона налічувала 250 бджолосімей. Очолював "Асоціацію виробників продукції бджільництва "Буковинський бджоляр". Власне, інакше й бути не могло, адже чоловік – бджоляр у третьому поколінні.

"Мої батько й дідусь теж колись професійно займалися бджолами. Вони мали відповідну освіту, отримували грамоти тодішньої УРСР, засновували пасіки. Були, так би мовити, передовиками галузі", – розповідає пан Василь.

Так би собі він і далі займався вуликами і збирав цілющий мед, якби не велика війна. У перші ж дні буковинець залишив бджіл на родину і, не роздумуючи, пішов до військкомату. Як артилериста за спеціальністю, його направили до 44-ої окремої артилерійської бригади.

"Спочатку я командував протитанковим взводом. Після цього проходив навчання за кордоном, перевчився на управління гарматами натівського зразка калібру 155 мм. Потім був переведений у дивізіон командиром взводу управління. Працював на вогневих позиціях. Я за військовою професією вогневик, тобто командир вогневих взводів артилерії. Але оскільки командир взводу управління – це посада, яка включає в тому числі ведення розвідки, мене направили на навчання, зініційоване фондом "Повернись живим". Воно передбачає, що кожен артилерійський дивізіон в Україні буде мати свої "очі". Тобто безпілотну авіацію, яка вестиме спостереження, коригуватиме вогонь. І от із початку лютого ми працюємо як команда аеророзвідки", – каже Василь.



"Попри втрати безпілотників, ми все одно в плюсах"

Дрони – дуже перспективний напрямок. За безпілотниками різних типів – майбутнє будь-якої розвиненої армії, переконаний Василь Паламар.

"Дрони є різні, кожен має свою специфіку. Одними досить важко навчитися кермувати, підготувати до польотів. Інші простіші й легші в управлінні", – каже.

На жаль, безпілотники постійно втрачаються.

"Ми працюємо в доволі важких умовах для дронів. Навіть не беруся рахувати їхнє середнє життя: місяць, два… Є більш "живучі". Намагаємося вберегти якнайбільше. Коли пошкоджуються, ремонтуємо", – зауважує.

Коштують "очі" чимало – від ста тисяч гривень і до кількох мільйонів.

"Наприклад, "мавіки" (квадрокоптери DJI Mavic – ред.) вартують близько ста тисяч, "матріси" (DJI Matrice – ред.) – по 300-400 тисяч. І це не військові, а звичайні промислові дрони. Плюс до них ще потрібна купа витратних матеріалів. Усе це вимагає ресурсів, яких не вистачає у ЗСУ. Тому в нашому випадку забезпеченням цих питань займаються, як правило, волонтери. У тому числі такі фонди як "Повернись живим", – пояснює військовий.

Утім, висока ціна дронів окуповується в рази. Вони коригують у відповідному напрямку нашу артилерію. І, виконуючи цю роботу за людей, зберігають життя військових. Завдяки їм вдалося перетворити на брухт чимало ворожих об’єктів.

"Якщо за допомогою цього апарата знищено хоча б якусь одну бронетехніку ворога, вважайте, що він себе вже відпрацював. Тому що будь-яка навіть незначна бронетехніка – БМП чи БТР – коштує, грубо кажучи, мільйон. А дрон, якщо ми його і втратимо, вартує менше. Так що ми все одно в плюсах", – підбадьорює співрозмовник.

"Ми не маємо передати цю війну в спадок дітям"

Міркуючи про перебіг та тривалість війни, пан Василь, історик за фахом, каже: "Я впевнений, що ми будемо звільняти наші території. Але війна може тривати ще роки і навіть десятиліття. У нашого ворога є достатньо і людських, і технічних ресурсів для її продовження. Грубо кажучи, ми вийдемо на кордони 1991-го року, і не факт, що все завершиться. І ми знову будемо перестрілюватися через кордон. Росіяни запускатимуть по нас ракети, ми збиватимемо їх на 99 відсотків. Але все одно якась буде прилітати. І ця напруга постійно триватиме. Немає гарантії, що ми все звільнимо, а росіяни складуть лапки і скажуть: "Усе, ми більше не будемо воювати". З іншого боку, ця війна може закінчитися за кілька місяців, якщо складуться певні обставини. Десь щось у Росії станеться, і все швидко покотиться. Так, дуже мала ймовірність, що це може трапитися, але ми знаємо, як розвалювалися Російська імперія, СРСР: це все відбувалося в дуже стислі терміни. Імперії живуть-живуть, а коли приходить час, падають швидко".

У будь-якому випадку розслаблятися і зупинятися зараз не можна.

"Інакше ми цю війну передамо в спадок своїм дітям. Тому мусимо зламати хребет ворогу. А для цього треба ще більше мобілізовуватися, згуртовуватися і нищити ворога, сприяти всім, чим можемо. Зараз ми маємо унікальний історичний шанс, якого наша країна не мала впродовж тисячоліття, – коли світ стоїть на нашому боці, нас підтримують сильні. Тому не варто нічого боятися. Бо спокою як такого поки що не буде…", – підсумовує військовий.



До теми:

У рамках проєкту "Амури" фонд "Повернись живим" підготував 36 мобільних екіпажів коригування та контрбатарейної боротьби.
Екіпаж Василя Паламаря та ще 35 груп отримали кожен:

новий та прохідний пікап;
всепогодний коптер-коригувальник DJI Matrice 300;
ноутбук, планшет, носії пам’яті;
Starlink;
засоби живлення.

Усе це стало можливим завдяки донатам небайдужих на рахунки фонду.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram