Чернівецька обласна Дитячо-юнацька спортивна школа, директором якої є Володимир Литвинчук, ще з березня працює в звичному для себе графіку.
Кореспондент molbuk.ua відвідав одне із занять з волейболу спортивної школи.
Зайшовши в коридор, який веде до спортзалу, вже починаю чути сильний стукіт м’ячів, неприємне зчеплення кросівок із підлогою та тонкі голоси дітей.
Заходжу в спортзал та одразу бачу велику кількість дітей, які рухаються, як бджоли у вулику. Навпроти на лавочці сидить Людмила Накоскіна, яка керує цим дійством. Підходжу до неї та починаємо розмовляти.
"Ми зупинили роботу після початку війни. Всі були розгублені. Але посиділи недільку, пішла друга. Потім я почала писати усім, хто в Чернівцях, хто хоче. Потихеньку почали працювати. Перші тижні йшли дуже важко – ходило по кілька дітей. Помаленьку дітей більшало. Приїхали переселенці і зараз у нас переповнені всі групи", - зазначає пані Людмила.
Тренерка каже, що тепер тренування проходять у меншому залі, бо великий зайнятий – там роздають гуманітарну допомогу внутрішньо-переміщеним особам. Проте, не жаліється, в умовах війни і це добре.
"В суботу вже проводили змагання, навіть команда переселенців грала. Ну а що робити? Багато дітей ходить. Наступного тижня знову будуть змагання, але між собою. Треба з дітьми щось робити, вони ж не винні, що родились, коли війна", - каже жінка.
Рукою спрямовує мою увагу на дівчат.
"Ось ця дівчинка, що пасує з Києва. От там три – з Чернігова, Харкова та також Києва. В інших групах ще є. Батьки ведуть і ведуть, і ведуть", - говорить тренерка.
"Скільки в інших групах?" - запитую.
"15", - порахувавши в голос відповіла Людмила і різко встає давати наступні настанови своїм підопічним.
Провівши інструктаж, повертається до розмови.
"Війна війною, але життя продовжується. В мене зараз навіть більше дітей, ніж було до війни, тому що батьки вже самі приводять дітей, просять їх зайняти", - розповідає жінка.
В Людмили Іванівни три групи та 4 години часу. Тренування робить раніше, бо багато дівчаток добираються з району.
"Раз, два, три, чотири… вісім… дванадцять, от мало дітей сьогодні прийшло, зазвичай по 20", - здивовано підмітила Людмила, рахуючи старшу групу, яка тільки прийшла.
Попрощавшись, іду до виходу, а Людмила Іванівна пішла давати настанови новій групі.
Автор: Євгеній Пірожков. [b]Читайте новини "МБ" у
Facebook |
Telegram |
Viber |
6-05-2022, 15:00
0
2 127