Ще у 2013 році тоді студент, а тепер – викладач істфаку ЧНУ Віталій Калініченко на місцях зсуву на вулиці Синагоги знайшов два цілі глечики.

Про це йдеться у публікації "МБ" за 16 вересня, пише molbuk.ua



Коли юний науковець показав знахідку колегам в університеті, стало зрозуміло, що ці речі давні і мають наукову цінність. Тим паче, глечики дуже добре збереглися, бо зазвичай археологи натрапляють лише на дрібні черепки, які треба довго й важко склеювати докупи.

"Майже тисяча білих пазлів"

Тож наступного року на місце зсуву навідалася група археологів. Вони ретельно дослідили територію. І були щедро винагороджені за свої зусилля.

"Працювати доводилося в екстремальних умовах, оскільки поряд – обвал висотою до п’яти метрів. Зате всього лише на двох квадратних метрах розкопаної ділянки нам вдалося здобути велику колекцію кераміки – понад 900 штук фрагментів, – розповідає кандидат історичних наук, асистент кафедри всесвітньої історії ЧНУ імені Ю. Федьковича, голова Чернівецького підрозділу Спілки археологів України Микола Ільків. – Загалом назбиралося кілька величезних ящиків черепків. З’ясувалося, що це рештки гончарного горна діаметром приблизно два метри – такої давньої печі, в якій випалювали посуд. Як правило, колись горни були двоярусні: в одній камері розпалювали багаття, і через спеціальні пори до другої камери потрапляло гаряче повітря, яке обпалювало посуд. Знайдений горн натомість виявився одноярусним. Тобто він був начебто й простішим, але водночас універсальнішим. Дослідили лише половину горна: іншу поглинула трясовина. Проте знахідка засвідчила, що вдалося натрапити не на випадковий об’єкт, а місце, де в давнину виготовляли кераміку", – зазначає науковець.




У результаті розкопок зібрали понад 900 фрагментів. Далі почалися довгі та клопіткі реставраційні роботи.



"Упродовж двох років вдалося реставрувати шість посудин. Надалі дуже великими стараннями нашого колеги, члена Спілки археологів України Віктора Григи дореставрували решту. Фрагменти глечиків були завбільшки від сантиметра і до половини посудини. Це все одно, що складати 900 штук білих пазлів у більш ніж 20 комплектах. Тому реставрація й затягнулася з 2014-го року до сьогодні. У результаті нам удалося припасувати одне до одного 700 шматків. Днями ми передали до краєзнавчого музею 20 посудин та решту 200 фрагментів", – додає Микола Ільків.



Монета часів Штефана чел Маре

Цікаво, що знайдений посуд був не звичного рудуватого кольору, а сірого. Це не тому, що використовували якусь іншу глину, пояснює фахівець. Просто розігрітий горн зверху накривали, щоби до нього не надходило свіже повітря. Так утворювалося так зване відновлювальне середовище, в якому посуд виходив сіро-димного відтінку.

У горні також знайшли екзотичної форми ґудзик, виточений із рога якоїсь копитної тварини – можливо, оленя.

"З одного боку цей ґудзик має один отвір, з іншого – два. Досі таких ми не знаходили", – зауважує археолог.

Під час досліджень натрапили й на невеличку монету, яка, як встановив професор Сергій Пивоваров, належить до часів молдавського господаря Штефана ІІІ Великого. Вона карбувалася протягом доволі вузького проміжку часу – приблизно у 1480-1504-ті роки.

"Це дало унікальну для археологів нагоду не просто окреслити в широких історичних межах період знайденого посуду і горна, а й датувати їх доволі конкретним часом: кінець 15-го - початок 16-го століть, – зазначає Микола Ільків. – У цей час територія нашого регіону входила до складу Молдавського князівства. І це важливо. Адже насправді ми дуже мало знаємо про Чернівці молдавського періоду. На основі грамот, літописів нам відомі імена деяких старост, мешканців. Також знаємо лише, що тоді були митниця і ринок. Але в нас обмаль інформації про господарство, промисли, ремесла, торгівлю. Склався стереотип, що тогочасні Чернівці були чи то містечком, чи то селом, яке не мало власного виробництва.

Тепер же на основі знахідок можемо стверджувати, що Чернівці володіли доволі розвинутим, як на той час, власним гончарним виробництвом. А гончарний промисел був затребуваний фактично у першу чергу. Кераміка часто кришилася, оббивалася, тому її виробляли у великій кількості. Тож є перспективи, що поряд із цим горном знаходився цілий комплекс – щось на зразок осередку гончарства. Такий квартал ремісників, як правило, облаштовували з міркувань пожежної безпеки на околицях, тому що більшість будівель були дерев’яними. А тут місце зручне: вода поряд, високий пагорб, де вітер піддував багаття під горном…" – розмірковує фахівець.

Мало трапитися щось серйозне

Історики припускають, що зі знахідками могли бути пов’язані й деякі тогочасні катаклізми. Адже не міг гончар, який так важко створював ці глечики, так просто їх кинути напризволяще. Щось мало трапитися серйозне.

"Майстер у свою роботу вклав колосальну працю. У горні знаходилося приблизно 30-40 вже готових до продажу глечиків. За них гончар міг отримати великі кошти. І майже неймовірно, щоби він їх так просто залишив, не скориставшись плодами своєї праці, – зауважує Микола Ільків. – Мало трапитися щось лихе, що не дало майстрові продати ці вироби. Скоріш за все, війна. Також це могли бути події, пов’язані з кампанією Козьминської битви 1497 року, коли поляки йшли походом на Сучаву і відступали через Чернівці. Наше місто тоді зазнало спустошення. Очевидно, той майстер міг або загинути, або поспішно втекти.

Ще один катаклізм трапився у 1509 році, коли молдавський господар – уже Богдан ІІІ – захопив сусіднє Покуття. На противагу йому сюди вторглися польські загони і спалили Чернівці.

Та й це ще не все: завдяки глечикам вдалося визначити міру об’єму, якою користувалися у 15-16 століттях у Чернівцях.

"Фрагменти схожої кераміки ми вже знаходили у Ленківцях, Снятині, Драчинцях, Хотинській фортеці. Але за ними не могли визначити ні висоту горщика, ні його об’єм. Тут же вдалося знайти дві майже цілі посудини. Тож ми вдалися до відомої в археології методики: почали акуратно засипати в уже готові реставровані глечики дрібнозернистий пісок. Потім мірною скляночкою виміряли об’єм цих посудин. З’ясувалася дуже цікава інформація: у 15-16-му століттях у Чернівцях користувалися такою одиницею об’єму як "око". Одне "око" мало об’єм приблизно 1,6 літра – майже як сучасна пляшка мінеральної води. Кожен із глечиків був розрахований на одне, півтора, 2 чи 2,5 ока – все дуже стандартизовано. Тобто, як бачимо, оце народне "міряти на око" не завжди означає приблизний вимір", – каже Микола Ільків.

Фото надані Миколою Ільківим та Оксаною Драгомирецькою

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram