За 100-бальною шкалою стресу розлучення експерти присуджують 70 балів. Це серйозна травма, яку доводиться переживати обом сторонам. Але в цей вир емоцій і подій часто бувають втягнуті і діти.
Надія Терещенко, психотерапевтка, кандидатка психологічних наук, розповідає, як підготувати дитину до розлучення.
Розлучення батьків — це дуже важливе питання, до того ж не з тих, на яке можна відповісти дитині один раз і все, щоб дитина все зрозуміла. Ця тема буде виникати час від часу, і її потрібно пережити, говорити, обговорювати, відповідати на одні і ті ж запитання. Незважаючи на те, що вони більше не подружжя, батьки, як і раніше залишаються татом і мамою. І, таким чином, основний посил, який повинен почути дитина, — батьки у неї залишаються, і вони її люблять незважаючи на те, що роз'їхалися і живуть окремо.
Діти дуже егоцентричні — особливо до 7-8 років, і вони починають шукати причини в собі, аж до того, що батьки розлучаються через те, що вони бавляться або погано вчаться в школі. Дітям здається, вони повинні були помирити батьків. І основне завдання хороших батьків — зняти цю відповідальність з дитини і пояснити, що це ж ми, дорослі, ухвалили таке рішення. Незважаючи на нього, ми як і раніше тебе любимо, і ти будеш спілкуватися з мамою і з татом.
Дитина і емоційно, і генетично складається з двох "половинок" — з мами і тата. І якщо одна з частин виключається або стосовно неї спливає негатив — частіше цим, на жаль, страждають жінки, через образу — починають говорити гидоти про батька, або забороняють спілкуватися, — то у дитини виникає запитання, а як же жити, якщо одна з його половин така погана. Тому посил "ми могли посваритися як чоловік і жінка, але ми тебе любимо як мама і тато" забезпечує дитині психологічну безпеку. Для неї батьківські фігури важливіше місця проживання.
Дітей, на жаль, часто використовують як засіб для помсти, примирення, з'ясування взаємин. Фрази "Піди скажи своєму батькові", "Іди перевір, що там робить твоя мама" сигналізують про те, що дитина перебуває між двох вогнів. Діти, які переживають розлучення батьків, часто виявляються в тяжкому психоемоційному стані, можуть бути і випадки крадіжок, депресії, розладів харчової поведінки.
Батьки тягнуть дітей в два боки, і тут виникає запитання: а хто тут дорослий? Було б непогано, якби батьки, з'ясовуючи свої стосунки на рівні "чоловік-жінка", не втягували туди дитину, і вона мала би тата і маму в процесі соціалізації і входження в доросле життя. Для пар, які перебувають в розлученні, це ознака психологічної зрілості, коли вони звертаються до психолога з приводу розподілу батьківських обов'язків, невідреагованих в процесі розлучення емоцій. Але, на жаль, часто це відбувається вже після того, як батьки починають помічати у дитини порушення або проблеми, або коли дитячий психолог відправляє батьків на подружнє консультування. Адже процеси, які відбуваються у дитини, пов'язані з батьківськими взаєминами.
Сім'я — це система, в якій всі частини взаємопов'язані. І важливо, щоб подружня частина була відділена від батьківської. У конфлікт між батьками дитина не втягується, і батьки повідомляють їй про своє рішення. Дуже погана практика запитувати у своєї дитини: "Як ти думаєш, синку/донечко, може нам розлучитися з татом чи мамою?". Дитина говорить: "Так, ви вже дістали!" або "Ні, ні в жодному разі!". Минає час, і хтось із батьків говорить вже дорослому сину чи доньці: "Ось ти ж сказав тоді з ним жити, і я собі зіпсувала все життя через тебе! А ти тепер хочеш переїхати і мене кинути!"
Рішення про розлучення — чисто доросле, і відповідальність за нього несуть винятково батьки. Так, це буде нести неприємні наслідки — наприклад, необхідність спілкуватися з людиною, з якою "не хочу жити, тому що вона мене образила". Але ця людина залишається батьком або матір'ю моєї дитини.
Навіть у моменти, коли не хочеться спілкуватися, важливо включити дорослу батьківську частину і відокремити її. Адже відповідальність за дитину несуть обоє батьків. Можна рубатися одне з одним досхочу, але не вплутувати в це дітей.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram