Першу гімназію з латинською мовою викладання відкрили у Чернівцях у 1808 році.
Як зазначається у книзі "Буковина: її минуле і сучасне" (Д. Квітковський, Т. Бриндзан, А. Жуковський), для вчителів існували дві нормальні школи: у Чернівцях та Сучаві, де вчили всі предмети тільки німецькою мовою.
Спочатку у середніх школах не допускали ні української, ні румунської мови, але в початкових школах дозволяли останню.
У розпорядженні шкільного інспекторату з 1825 року йшлося: "Шкільну молодь треба заставляти, щоб вона вчилась польської або молдавської мови, відповідно до того, чи більшість учнів є польської чи молдавської національности, бо материнську мову треба вважати за основну для вивчення німецької".
Таким чином, основною метою школи було германізувати молоде покоління, при цьому цілковито відкидалась українська мова, а допускалась тільки румунська або польська.
"Отак, поступаючи, австрійські чинники оправдувались тим, що мовляв, "нема книжок українською мовою, які були б приписані як підручники". Це не відповідало дійсності, бо існували українські букварі, видані в Будапешті (в 6-ти накладах). У той час, коли українську мову не було допущено до шкіл, румунську протегувалось і допомагалось видавати підручники румунською мовою", – йдеться у книзі "Буковина: її минуле і сучасне".
На таку шкільну й національну політику австрійської влади на Буковині українське населення реагувало двома шляхами . Українці чимдалі то менше посилали дітей до чужої громадської школи, а щоб не позбавити їх освіти – засновували приватні школи з українською мовою викладання та утримували власними коштами так звані "дяківки".
У цих школах вчили сільські дяки – найчастіше за церковними книжками, або навіть самі компонували підручники.
Зберігся зошит-книжка українського шляхтича Николая Бриндзана з Товтрів з 1830 року під назвою "Наука руска и волоска для розмови и руского язика". Це – своєрідний словник, складений "на лад Каменюші". Українська мова у цьому підручнику – це народна мова у буковинсько-покутському діалекті.
Про українські приватні школи на Буковині на початку 19 століття є лише деякі відомості з повідомлень публічних учителів, які скаржилися на "дяківки". Так, учитель кіцманської школи Константин Кантимір, який учителював у 1796-1800 рр., скаржився шкільній владі на "московітських учителів" у Суховерхові, яких відвідують багато дітей, "кіцманська школа стоїть порожня".
Про такого приватного вчителя згадується у 1800 році в Кліводині, а "московському приватному вчителеві" у Давидівцях навіть шкільна влада дозволила вчити дітей.
Розпорядження австрійської влади від 11 серпня 1805 року передавало організацію народних шкіл на Буковині під зверхність католицького духовенства. Це розпорядження діяло до 1848 року. Таким чином галузь освіти на Буковині стала залежною від латинської консисторії у Львові, яка ставилась вороже до освіти місцевого населення рідною мовою. Це призвело до того, що освітня та шкільна галузь почала занепадати. Тоді, як у 1792 року на Буковині були 32 школи, то на початку 1800-х років залишилось тільки 15.
Від нової шкільної політики особливо потерпіло українське населення: у середніх школах відбувалась посилена германізація та румунізація, а в народних – змушували дітей вчитися польською.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
