Єдиний в Україні володар звання "Золоте ім’я світової культури" та золотої медалі ЮНЕСКО чернівчанин Йосип Ельгісер, якому виповнилося 80 років, зібрав декілька тисяч нот. Серед них – маловідомі та невідомі твори знаменитих і забутих композиторів. Чимало з них піаніст знає напам’ять і може грати годинами.

Із паном Ельгісером ми зустрілися у муніципальній бібліотеці, де він – частий гість. Піаніст приніс рідкісне видання нот, видане ще за Австрії, яке тут же подарував книгозбірні. "До нас Йосип Мойсейович ніколи не приходить із порожніми руками, завжди приносить щось цікаве. Вже подарував нам декілька ексклюзивних видань нот австрійського періоду, – розповіла директор бібліотеки Леся ЩЕРБАНЮК. – А загалом ми отримали від нього майже чотириста книг, більшість із яких – з мистецтва".

Майже п’ять сотень зібраних нот Йосип Ельгісер віддав бібліотеці музичного училища, де викладає й досі. А книги з мистецтва та художні листівки хоче передати дитячій художній школі, щоби ними користувалися юні художники. Музею Юрія Федьковича піаніст подарував старовинний рояль, який придбав та відремонтував за власні кошти.

"У Цюріху виявив невідомі твори Шуберта"

Вдома Йосип Ельгісер має власний "банк". Тільки зберігає в ньому не гроші, а ноти музичних творів. Є тут і надзвичайно рідкісні, маловідомі або зовсім невідомі.

– Збирав їх впродовж усього життя, – розповів піаніст. – Витрачав на це всі зароблені гроші. Деякі мені дарували. Зібрав декілька тисяч нот. За радянських часів у Чернівцях був спеціалізований нотний магазин, де можна було придбати чимало цікавого. Зараз, на жаль, його вже немає. Я часто їздив на гастролі за кордон. Побував майже у всіх країнах Європи. І завжди навідувався до маленьких антикварних магазинчиків. Там можна було відшукати старовинні ноти маловідомих або невідомих творів великих композиторів. Наприклад, у Цюріху я виявив три невідомі твори Шуберта, написані від руки, які він присвятив Бетховену. Пізніше я виконав ці твори у Віденській консерваторії. Там були дуже здивовані й тут же попросили у мене ноти. Під час ремонту старовинного замку в Польщі під дахом знайшли згорток нот. Експертиза виявила, що це два невідомі твори юного Шопена, написані від руки, які ще не були ніде надруковані. Мені вдалося дістати ці ноти. Знайшов ще один маловідомий твір Шопена. Маю рідкісну композицію Шумана. Таких маловідомих та невідомих творів у мене назбиралося десь до тридцяти.

Йосип Ельгісер також зібрав ноти творів жінок-композиторів. Скажімо, сестри автора весільного маршу Мендельсона, дружини Римського-Корсакова, княгині Волконської.

Йосип Ельгісер грав на багатьох музичних інструментах, які належали відомим композиторам. "Мені дозволили грати на фортепіано Моцарта, – запевнив піаніст. – Тільки попросили, щоби виконував на ньому ніжні спокійні твори, а не швидкі. Також грав на інструменті Петра Чайковського, який знаходиться у музеї в містечку Кам’янка на Черкащині. Там жила сестра композитора, і він часто приїжджав до неї на літо. У Відні грав на фортепіано, яке належало відомому піаністові Артурові Рубінштейну".

Піаніст вивчив напам’ять сотні музичних творів видатних композиторів і може їх грати. Наприклад, із 32 сонет Бетховена виконує 22. "Доводилося грати навіть у суцільній темноті, – каже піаніст. – Пригадую, за радянських часів на день народження Леніна повинен був виконати в муздрамтеатрі улюблений твір вождя – "Апасіонату" Бетховена. На екрані в цей час мали транслювати фільм про Леніна. Та коли я сів за фортепіано, світло раптом погасло, а фільм з якихось причин увімкнути не змогли. Я грав у повній темноті. Коли відіграв першу частину, світло включили. Схожих ситуацій було декілька".

"Усі твори видав за власні кошти"

Піаніст написав майже сотню власних хорових творів, пісень та романсів, більше двохсот – інструментальних. Усі вони вмістилися у дев’ятитомнику під назвою "Я – буковинець".

– Усі твори видавав за власні кошти, – запевнив Йосип Мойсейович. – Ніколи ні в кого не попросив жодної копійки – не вмію. Навіть у концтаборі та гетто, де під час війни був із батьками, не брав шматок хліба дарма, а заробляв на нього. Малював місцевим жителям ікони та портрети, а вони за це приносили мені їжу. Завдяки моїм художнім здібностям тоді вижила вся наша сім’я. Хочу залишити після себе якийсь слід, щоби пам’ятали про мене. Збираюся продовжувати працювати в музичному училищі. Працюю тут уже п’ятдесятий рік. За цей час підготував та випустив більше ста піаністів. До мене додому ще й досі приходять туристи з інших країн, які приїжджають до Чернівців. Останній раз було 30 німців. Я їм зіграв цілий концерт. Вони захоплено слухали, довго аплодували. 
Надія БУДНА