«Ніхто не замінить унікальний дует Яремчук – Зінкевич»

Сьогодні, 30 листопада, Назарієві Яремчуку виповнилося би 59 років. Але вже 15 років його немає з нами. Народний артист України, лауреат Шевченківської премії починав свою творчу кар’єру в ансамблі "Смерічка". Про Назарія Яремчука розповідає засновник "Смерічки" народний артист України Левко Дутківський.

"Назарій мав багато талантів"

– Пане Левко, чи любив Назарій відзначати свій день народження?

– Ми постійно гастролювали. Святкували дні народження скромно, у вузькому колі – в буфеті чи в кафе. А своє 40-річчя Назарій гучно відзначив у готелі "Черемош", куди запросив і мене. Було дуже багато гостей. Назарій був надзвичайно добрим, щирим. Мав багато друзів, кожному намагався чимось допомогти. В нього було чимало талантів. Він не лише співав, а й писав вірші, добре грав у футбол.

– Пригадуєте свою першу зустріч із Назарієм?

– Це було восени 1969 року. Я проводив зведену репетицію з оркестром та жіночим вокальним ансамблем. Сидів за піаніно. Дівчата співали щойно вивчену пісню автора "Черемшини" Василя Михайлюка. Аж раптом на сцені з’явився Василь Зінкевич із юнаком, який навчався на військових курсах водіїв при Будинку культури. Я не пускав нікого на репетиції "Смерічки". Але для хлопців, які мали йти в армію, робив виняток. Серед них був і юний Яремчук – такий симпатичний, у фуфайчині. Василь попросив, щоб я послухав Назарія. Назарій виконав пісню Поклада "Кохана". Голос його мені сподобався. Так я взяв Назарія до "Смерічки". Спеціально для нього написав пісню на вірш Анатолія Фартушняка "Незрівнянний світ краси". Вона була досить складною для початківця, але ми тренувалися щодня. Через місяць режисер Василь Стріхович записав пісню на чернівецькій студії телебачення. Почувши запис, Назарій був дуже щасливий.

Навіть вступивши до Чернівецького університету, Яремчук не покидав "Смерічку". Після занять вечорами приїжджав на репетиції до Вижниці.

Частенько після репетицій, які закінчувалися пізно вночі, Назарій уже не йшов додому в село Рівня, а ночував у мене у Вижниці. Він просто обожнював мою дружину Аллу, вважав її ідеалом жінки. Вона теж любила Назара, пригощала його вечерею. До речі, Алла створювала всі сценічні костюми "Смерічки", у тому числі й Назарія.
Мати Назарія Марія Даріївна дуже тішилася успіхами сина. Вітаючи мене з Новим 1971 роком поштовою листівкою, щиро дякувала за все, що я зробив для Назара. На жаль, це була її остання листівка. Назарій важко пережив смерть мами, часто пригадував її у піснях.

"На наші концерти неможливо було дістати квитки"

– Скільки років ви працювали з Яремчуком?

– Понад 12. Нас пов’язувала не лише робота, а й багатолітня дружба. Хоча я був дуже вимогливим під час репетицій. Казав Яремчуку та Зінкевичу: "Ви зірки для публіки, а в колективі всі однакові". Вони обидва були дуже добре виховані, тому не ображалися. Хоча у Назарія не було спеціальної музичної освіти, він мав чудові вокальні здібності. Вони із Василем Зінкевичем жартома казали, що закінчили "Вижницьку консерваторію Дутківського". На той час "Смерічка" мала шалену популярність. Ми об’їздили весь колишній Союз, давали по три концерти на день. На концерти неможливо було дістати квитки. Пригадую, у Таллінні виступали перед 40-тисячною публікою. "Смерічка" брала участь у фіналах телефестивалів "Пісня-1971", "Пісня-1972", "Алло, ми шукаємо таланти". Олександра Пахмутова, побачивши Яремчука та Зінкевича у стилізованих костюмах, не могла стриматися: "Які у вас гарні хлопці!" Назарій дуже подобався дівчатам. На концертах шанувальниці буквально закидали його квітами.

– Назарій у "Смерічці" познайомився зі своєю першою дружиною Оленою?

– Можна сказати, що я був причетний до їхнього знайомства. Тривалий час не міг знайти солістку для ансамблю. Мій знайомий порадив мені взяти Олену Шевченко. Ми із Зінкевичем поїхали подивитися на неї. Знайшли Олену в гуртожитку. Вона, як і Назарій, заспівала "Кохану" Поклада. Мені сподобався тембр її голосу, і я забрав її до "Смерічки". Тут вони й познайомилися з Яремчуком. Якось після концерту у Львові Назарій зізнався мені, що вони з Оленою одружуються.

– Яремчук разом із вами поїхав на похорон Володимира Івасюка, хоча це було не дуже безпечно і могло коштувати йому кар’єри.

– Ми не могли не поїхати, бо Володя був нашим другом. Пригадую той трагічний день... Ми сиділи з Назарієм у мене вдома. І раптом пролунав телефонний дзвінок. У слухавці почув тремтячий голос батька Івасюка Михайла Григоровича: "Левко, Володі вже немає". Я одразу ж сказав про це Назарію. Він аж почорнів. Із Чернівців на похорон нас поїхало четверо: я, Назарій, письменник Анатолій Крим і телережисер Василь Стріхович. Хоча нам радили не їхати. Ми з Назарієм несли попереду траурної колони великий вінок із білих квітів.

– Ви бачилися з Яремчуком напередодні його смерті?

– Ми зустрічалися з ним перед його від’їздом до брата в Канаду, де його оперували. Бачилися і після його повернення. Він дуже сильно схуд, але не втрачав оптимізм. Хотів приїхати до Вижниці лікуватися травами. Ще співав на концерті Рибчинського. Планував зробити свій творчий вечір. Я готував для нього свою пісню "Черемоше сивий", яка йому дуже подобалася. Але Назарій так і не заспівав її. Його смерть була для мене великим потрясінням. Я завжди відчуваю відсутність Назарія Яремчука, Володі Івасюка… Їх не замінить ніхто. Як ніхто не замінить унікальний дует Яремчук – Зінкевич.
Надія Будна