Старший лейтенант
Владислав ФАЙФУРА,
32 роки, Чернівці

"Я офіцер і повинен показати приклад"
Старший лейтенант Владислав Файфура закінчив війсь ковий інститут Національного університету "Львівська політехніка". Був офіцером. Вчився в школі в Чернівцях, але всі канікули проводив у бабусі на Хмельниччині. Хлопець протягом п’яти років був членом збірної військового інституту з багатоборства.
– Завжди був веселий, життєрадісний. Завжди старався допомагати, – розповів дядько Владислава Файфури, полковник запасу Михайло Васильович. – Він дуже хотів служити в армії, коли розпочалися ці події. Навіть гадки не мав, щоби відмовитися. Мама, дружина казали: зайвий раз не сунься. А він каже, за чиї спини я повинен ховатися? Навпаки, я офіцер і повинен показати приклад. Він дзвонив щодня мамі і дружині. Тоді, коли його не стало, ніби відчували це. Нікому не спалося всю ніч.
У Вадима (так називають хлопця рідні, – авт.) залишився синочок Дмитрик, якому нещодавно виповнився рочок. "Внуку – рік і три місяці, – каже Михайло Васильович. – Діма – майже копія Вадима. І обличчя, і навіть звички".
До того, як піти в армію, Владислав Файфура працював у службі охорони.


Сержант
Віктор МІГОВАН,
22 роки, Чернівці

"Планував відкрити власну справу"
Перед тим, як піти у військкомат за мобілізацією, Віктор Мігован протягом трьох років служив у Державній прикордонній службі.
– Мій син пішов до армії по мобілізації, – розповіла мати Віктора Мігована Оксана Ананіївна. – За фахом він – комп’ютерник, студент третього курсу Львівського політехнічного університету.
Син хотів досягнути чогось у житті, мати стабільну хорошу роботу. Він планував відкрити власну справу, пов’язану з комп’ютерними технологіями.


Молодший сержант
Ігор КРИСОВАТИЙ,
22 роки, Чернівці

"Коли отримав повістку, навіть не сказав нам"
Перед тим, як піти до військкомату, Ігор Крисоватий зробив пропозицію вийти заміж своїй коханій.
– Ігор зустрічався з дівчиною, у них все було дуже серйозно, – розповів чоловік рідної сестри Ігоря Крисоватого Віталій. – Ніхто не хотів, щоб він їхав. Коли отримав повістку, навіть не сказав нам. Він лише подзвонив мені, коли був уже у військкоматі. Перед тим, як піти до армії, Ігор влаштувався на добре оплачувану роботу. Працював будівельником.


Старший солдат
Віктор ПІЦУЛ,
23 роки, Чернівці

"Після служби мріяв поїхати на море"
День народження мав відсвяткувати 22 червня Віктор Піцул. Натомість у цей день проводжали його в останню путь.
– Мій син працював електриком у "Чернівціміськліфті", а сьогодні в нього день народження, – розповіла мати загиблого Світлана під час похорону. – На Луганщині з ним був іще один мій син Владислав. Він повернувся додому без брата… У загиблого залишилася кохана дівчина Аня. Після перебування на Сході Віктор мріяв поїхати з коханою на море за кордон.


Солдат
Максим ДОНИК,
26 років, Чернівці

"На Схід поїхав, навіть не попрощавшись"
Рідні Максима Доника відчули лихе відразу після звістки про бій, бо телефон не відповідав. Востаннє вони по телефону спілкувалися напередодні бою. Дружина Максима Любов пригадує, що він постійно повторював, що у нього все добре і повернеться живим.
У Максима Доника залишився півторарічний син. Сам Максим працював медиком. Зі слів вдови, чоловіка у зону бойових дій забрали раптово, навіть не дали попрощатися з ріднею.


Солдат
Юрій МІЗУНСЬКИЙ,
26 років, Садгора

"Щодня читав Біблію"
Солдат Юрій Мізунський працював на приватному підприємстві, де зварював арматурні сітки для будівництва.
Хлопець дуже вірив у Бога. Як розповіли близькі солдата, він щодня читав Біблію, а вся кімната хлопця була обкладена іконами. Також Юрій Мізунський співав у церковному хорі. А на Різдво завжди організовував чоловіків йти колядувати.


Солдат
Ілля ВАЛЯВСЬКИЙ,
36 років, Михальча
Сторожинецького району

"У його рідному селі започаткували алею слави"
Ілля Валявський був учасником чернівецького Майдану, справжнім патріотом. Коли його мобілізували, то не шукав причини відмовитися і пішов до армії.
– Він – герой. Він не вигадував причину, щоб не їхати, – розповів сільський голова Захар ШЕВЧУК. – Це була дуже чуйна людина.
Іллю поховали в рідному селі Заволока на Сторожинеччині. "Похорон був дуже великий. Приходили люди і з сусідніх сіл, – каже Захар Шевчук. – На кладовищі в селі Заволока він започаткував нашу алею слави". У Іллі Валявського залишилася дружина та дворічний син Павлик.


Солдат
Ілля ЛЕОНТІЙ,
39 років, Давидівка
Сторожинецького району

"Справу батька довершить син"
У Іллі Леонтія – четверо дітей. Молодшому три рочки, а старшому – 17 років. Дружина Іллі домогосподарка. Вона підтримує велике господарство. Перед від’їздом до армії Ілля Леонтій заготував деревину, щоб добудувати будинок.
– У Іллі четверо дітей. Троє дітей народилося вдома у тещі, а вже четвертий син – в своїй хаті. У власному будинку Ілля встиг довершити дві кімнати і коридорчик, – розповів двоюрідний брат Андрій. – Старший син Іллі закінчив школу. Він планує здобути професію маляра-штукатура, як і батько. Хлопець каже, що довершить справу батька. Мовляв, хоче добудувати будинок. Його покійний тато заготував дерево на хату. Все складене і вже висохло. Але Іллі, щоб добудував, немає вже…



Старший лейтенант Владислав Файфура, сержант Віктор Мігован, молодший сержант Ігор Крисоватий, старший солдат Віктор Піцул, солдат Максим Доник, солдат Юрій Мізунський, солдат Ілля Валявський та солдат Ілля Леонтій – військові з Буковини, які загинули в бою поблизу міста Щастя на Луганщині.

Найстаршому – 39 років, а наймолодший нещодавно відсвяткував 22-ліття. Бійці Чернівецького десантного батальйону загинули в підбитому бойовиками бронетранспортері.

"Загинули в бою", – коротко зауважив обласний військовий комісар Віталій Чурай на запитання, що ж сталося з бійцями.

Офіційна версія та, що вночі 17 червня відбувся бій, під час якого група бійців Чернівецького десантного батальйону згоріла в підбитому бойовиками бронетранспортері, потрапивши у засідку, коли поспішала на допомогу добровольчому батальйону "Айдар".

– Сепаратисти перейшли на блокпост, – каже в. о. заступника командира військової частини А-0264, майор Вадим СЛЮСАРЧУК. – Блокпост почали обстрілювати, викликали резервну групу. Резервна група, перший взвод, друга рота десантного батальйону виїхали туди на допомогу. Коли вони приїхали на допомогу, побачили сепаратистів, які вже відступали. Відходячи, взяли наших у кільце, почали обстрілювати БТР із нашими солдатами. Стріляли з гранатомета, з автоматів, з усіх видів зброї, яка тільки в них була…

Ті, хто перебував у зоні АТО на період бою, розповідає таке.

– БТР підбили гранатометом, хлопців контузило і терористи їх повитягували з машини, – розповів настоятель церкви Святої Параскеви УПЦ КП у Чернівцях Микола СЕМЕЛЮК, який тоді перебував у зоні АТО. – Наші хлопці ще були живі. Та терористи їх усіх розстріляли, а потім підпалили.

У тому бою загинуло дев’ятеро бійців Чернівецького десантного батальйону. Один солдат родом із Волині, решта – буковинці.
П’ятьох чернівчан 22 червня поховали на Центральному кладовищі, решту буковинців – у рідних селах. Прощатися з героями йшли сотні людей.

– Прийшов провести хлопців в останню путь, – розповів чернівчанин Валерій СОБОЛЕЦЬКИЙ. – Нині мій родич у Луганську. Три місяці він там. Це моєї племінниці доньки чоловік. Він дзвонив 24 травня ще до виборів. Казав, що дали їм нові бронежилети, автомати та шоломи видали. Ця війна – це велика біда. Хай Путіна Бог покарає.

Всі військові, які загинули на Сході, були мобілізовані до війська. Дехто поїхав на Схід, навіть не попрощавшись із родиною. Про те, що вони їдуть в гарячу точку, солдатам не повідомляли.
Марина КОРПАН