У Чернівцях мешканець геріатричного пансіонату створив «розумну» кімнату

Один натиск на кнопку – і ліжко перетворюється на крісло, відкривається вікно, вмикається вентилятор, телевізор чи радіо. Інвалід-спинальник Євген Муравейник практично повністю автоматизував свою кімнату, аби обходитися без сторонньої допомоги.

Про це йдеться в сюжеті ТРК А.С.С.

50-річний Євген мешкає у Чернівецькому геріатричному пансіонаті. У його невеличкій кімнаті – чисто і затишно. Біля ліжка – кілька пультів з кольоровими кнопками. Усі вони допомагають чоловікові самостійно поратися по господарству.

- У 34 роки я упав з турнiка i зламав хребет. Так став прикутим до iнвалiдного візка. Я усвідомив: потрібно навчитися жити по-новому, але при цьому не завдавати клопоту оточенню, - каже Євген Муравейник. - Родичiв не мав, а самому виконувати елементарнi речi - купувати продукти, прибирати, оплачувати комунальнi послуги - було дуже важко. Тому й оселився у герiатричному пансiонатi. Став одним iз наймолодших тутешнiх пацiєнтiв.

Увесь вільний час Євген, токар-фрезерувальник за фахом, проводив з iнструментами та мiкросхемами у руках. Тож уже незабаром звичайний iнвалiдний вiзок чоловіка перетворився на електромобiль.

- Вiзок для iнвалiда - це його ноги. А на ногах хочеться триматися впевнено. Тому я з трьох незручних візків зробив один – саме для мене, - розповiдає Євген Муравейник. - Обладнав його зйомними ручками, мiнiатюрним велокомп'ютером, аби щодня знати, скiльки кiлометрiв проїхав, а також приємною дрiбничкою - кишенькою для мобiльного телефону. Намагаюся щодня проїжджати два-три кiлометри своїм вiзком.

Аби зайвий раз не кликати на допомогу санітарку, чоловік автоматизувати свою кiмнату. Зокрема, не пересідаючи у візок, просто з ліжка, він натискає на кнопку – і в кімнаті відчиняється кватирка чи двері на балкон. Аби легко пiдняти з пiдлоги те, що випало, використовує звичайний спiнiнг, до якого причепив власноруч змайстровану "хапалку".

У коридорi, бiля кiмнати Євгена, стоїть великий скутер на електрокеруваннi. Його чоловiковi подарував колишнiй однокласник. Простий i зручний у керуваннi, вiн дозволяє чоловіку виїжджати далеко за межi пансiонату.

- Уже всі Чернівці об'їздив. Максимальна швидкість - 40 кiлометрiв за годину. Але сідаю за кермо, коли тепло, - розповідає інвалід. - Хочу до свого електричного коня дах домайструвати, щоб у дощ не мокнути.

У кiмнатi чоловiка є мiкрохвильова пiч i фритюрниця. Євген Муравейник полюбляє куховарити. Рецепти знаходить в iнтернетi.

- Я не можу просто лягти i дивитися у стелю, - зiзнається Євген Муравейник. - Маю постiйно щось робити, кудись поспiшати, чогось вчитися. Iнвалiдний вiзок - не вирок, а привiд почати життя з чистого аркуша.