Народний артист України Дмитро Гнатюк 28 березня святкує 90-річний ювілей. Кореспонденти "МБ" побували в Мамаївцях Кіцманського району в сестри співака, щоб дізнатися про його дитинство.
"Я митець із творчої землі, де сонце і трава наповнюють енергією на все життя, – розповів "МБ" Дмитро Гнатюк. – Малим я босим бігав по стерні, по росі, а ранньою весною знімав черевики і йшов по залишках снігу. Для артиста ця енергетика є надзвичайно важливою. Коли приїжджаю до рідних Мамаївців, гостюю у рідної сестри. Щоразу пригадую луг біля нашої хати – на ньому я пас худобу. Поруч текла річка Прут. І саме тут я вперше тренував свій голос. Це й була моя перша сцена".
Із роками сценою для голосу нашого земляка став увесь світ. "Два кольори", "Рiдна мати моя", "Дивлюсь я на небо", "Нiч така місячна" у виконанні Дмитра Михайловича чули і в Японії, і в Африці, і в Канаді.
"Рідко говорив, більше співав"
Однією з найдорожчих людей у житті Дмитра Гнатюка є його молодша 85-літня сестра Минодора Михайлівна (на фото). Бабуся з добрими очима зустріла нас на подвір’ї своєї мамаївської садиби. Хата, у якій вона виросла з братом, не збереглася. Пані Минодора запросила до своєї оселі. Найперше, що бачимо, – це портрети Дмитра Гнатюка на стіні та книга про його біографію на маленькому столику біля ліжка. Пані Минодора розгортає книгу й найпершою показує фотографію, на котрій маленький брат стоїть біля білосніжних ягняток.
– Нас у сім’ї було шестеро дітей, – пригадує пані Минодора. – Батько тримав ягнята та вівці, бо то треба було щось їсти. Мали зо 40 ягнят. Дмитро завжди їх любив пасти. Це була дитина з великої букви. Чому? Бо ні одна дитина так важко не працювала, як він: і сапав, і полов грядки з ранку до ночі, і пас вівці. Мама мріяла, що він буде агрономом і часто говорила: "Вчиси, Митрику, вчиси". А що Митрик? Він хотів співати! Знаєте, усе, що треба було пояснити, він то співав. Хотів їсти – взяв і співом про це нам розповідає. Рідко говорив, більше співав. Ну, звідки це таке у нього? Тільки від Бога! Де він міг знати у селі про оперу, а змалечку говорив, що буде співати в опері.
Під час розмови Минодора Михайлівна найчастіше згадує брата посеред білосніжних ягняток, у церковному хорі чи з "Кобзарем" у руках.
– Любив як не співати, то читати, – пояснює пані Минодора. – Тоді книжок не було таких багато, але ми мали "Кобзаря", і ним Митрик був повністю захоплений. А як не читав, то співав. Дуже багато співав народні пісні. Я найбільше любила, як він співав про калину. Звідки знав пісні? Слухав у селі на весіллях, він старших людей підслуховував. Коли пішов у школу, там його дуже полюбили. З першого класу співав у церкві. Дуже його поважав священик. Як Митрик не співав, то хор у церкві ніби і не лунав. Люди говорили: "О, не чути сьогодні Гнатюка". Я вам скажу, це золотий брат, кращого у світі немає. А ну подивіться на фото – він від усіх відрізнявся своєю натурою, своїми очима.
Минодора Михайлівна відкриває велику коробку з чорно-білими фотографіями. На кожній Дмитро Гнатюк – з особливою добротою в очах. "У нього не було тої гордині, тільки доброта", – каже сестра видатного буковинця.
"Ковдру від мами зберігає, як реліквію"
Пані Минодора пригадує, як вперше побачила брата на великій сцені у Києві.
– Не знаю, який був рік. Інше важливіше: Митрик вийшов на сцену, і я побачила, що він усе той же простий хлопчик, який мріє співати, – говорить Минодора Михайлівна. – Він співав на великій сцені опери, і я розуміла, що так було завжди: де він з’являвся, там був спів. У церкві співав, у школі співав, у селі співав, а тепер на великій сцені в опері стоїть і співає для тисячі людей. І коли я слухаю його голос, розумію, що секрет у душі, повній любові. Повторюю, ніколи у нього не було злості, якоїсь хитрості. Такий випадок вам розповім: чоловік мій дуже хворів, а Дмитро тоді cаме у Канаді виступав. І ось похорон, помер чоловік, моє серце розривається від горя. Аж дивлюся, а він приходить: з Канади просто у Мамаївці, усе покинув і до мене. Примчався мене підтримати. Знаєте, ніколи він мене не покидав у житті, завжди він поряд. А щоб ви зрозуміли, як він любив нашу сім’ю і землю, то розповім ще одне. У Києві він досі тримає ковдру, яку з дитинства зберіг від мами. То ткана кубиками народна вереня. Це його реліквія. Йой, яке це для нього дороге! Як розгорнемо, так і бачу нашу хату, оті наші ягнятка. Як ми то любили, наше дитинство, яка то була народна казка дитяча...
З роками Дмитро Гнатюк не перестає співати, коли приїжджає в гості до сестри.
– І що ти найшов у тих співах, у тій опері? – питаю деколи його крізь сміх.
– Мидоріко, це ж моє життя. Усе моє життя, – з любов’ю він відповідає мені.
З інтерв’ю Дмитра Гнатюка "МБ"
Про рідні Мамаївці
Я ніколи не втомлюся наголошувати, що моє щастя – це Буковина, рідні Мамаївці. Звідси моя сила і звідси моє життя… Я хочу просити кожного читача пишатися рідною Буковиною і замислитися над тим, яке це є щастя – жити у Карпатському краї.
Про секрет співу
Ніколи не брався виконувати ту пісню, яка не живе у серці. Я співаю лише те, що мені близьке. І люди це відчувають. Щасливий, що такі пісні, як "Марічка" і "Черемшина" були у моєму репертуарі. Об’їздив з ними не лише весь Радянський Союз, але і весь світ.
Про виступи в Африці
Я відвідав усі континенти. В Африці, наприклад, побував у 16-ти країнах. Окрім Єгипту, бував у Малі, Нігерії, Гвінеї, Гані… Такі поїзди неможливо забути. То є дуже тремтливе відчуття – бути за тисячі кілометрів від рідної Буковини і співати африканським племенам дорогі серцю українські пісні.
