RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Війна з Росією | Допомога захисникам | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Історія успіху | Історія успіху Редакційна політика | Про нас | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео |

"Рідко говорив, більше співав", - сестра про дитинство Дмитра Гнатюка

Народний артист України Дмитро Гнатюк 28 березня святкує 90-річний ювілей. Кореспонденти "МБ" побували в Мамаївцях Кіцманського району в сестри співака, щоб дізнатися про його дитинство.

"Я митець із творчої землі, де сонце і трава наповнюють енергією на все життя, – розповів "МБ" Дмитро Гнатюк. – Малим я босим бігав по стерні, по росі, а ранньою весною знімав черевики і йшов по залишках снігу. Для артиста ця енергетика є надзвичайно важливою. Коли приїжджаю до рідних Мамаївців, гостюю у рідної сестри. Щоразу пригадую луг біля нашої хати – на ньому я пас худобу. Поруч текла річка Прут. І саме тут я вперше тренував свій голос. Це й була моя перша сцена".

Із роками сценою для голосу нашого земляка став увесь світ. "Два кольори", "Рiдна мати моя", "Дивлюсь я на небо", "Нiч така місячна" у виконанні Дмитра Михайловича чули і в Японії, і в Африці, і в Канаді.

"Рідко говорив, більше співав"

Однією з найдорожчих людей у житті Дмитра Гнатюка є його молодша 85-літня сестра Минодора Михайлівна (на фото). Бабуся з добрими очима зустріла нас на подвір’ї своєї мамаївської садиби. Хата, у якій вона виросла з братом, не збереглася. Пані Минодора запросила до своєї оселі. Найперше, що бачимо, – це портрети Дмитра Гнатюка на стіні та книга про його біографію на маленькому столику біля ліжка. Пані Минодора розгортає книгу й найпершою показує фотографію, на котрій маленький брат стоїть біля білосніжних ягняток.

– Нас у сім’ї було шестеро дітей, – пригадує пані Минодора. – Батько тримав ягнята та вівці, бо то треба було щось їсти. Мали зо 40 ягнят. Дмитро завжди їх любив пасти. Це була дитина з великої букви. Чому? Бо ні одна дитина так важко не працювала, як він: і сапав, і полов грядки з ранку до ночі, і пас вівці. Мама мріяла, що він буде агрономом і часто говорила: "Вчиси, Митрику, вчиси". А що Митрик? Він хотів співати! Знаєте, усе, що треба було пояснити, він то співав. Хотів їсти – взяв і співом про це нам розповідає. Рідко говорив, більше співав. Ну, звідки це таке у нього? Тільки від Бога! Де він міг знати у селі про оперу, а змалечку говорив, що буде співати в опері.

Під час розмови Минодора Михайлівна найчастіше згадує брата посеред білосніжних ягняток, у церковному хорі чи з "Кобзарем" у руках.

– Любив як не співати, то читати, – пояснює пані Минодора. – Тоді книжок не було таких багато, але ми мали "Кобзаря", і ним Митрик був повністю захоплений. А як не читав, то співав. Дуже багато співав народні пісні. Я найбільше любила, як він співав про калину. Звідки знав пісні? Слухав у селі на весіллях, він старших людей підслуховував. Коли пішов у школу, там його дуже полюбили. З першого класу співав у церкві. Дуже його поважав священик. Як Митрик не співав, то хор у церкві ніби і не лунав. Люди говорили: "О, не чути сьогодні Гнатюка". Я вам скажу, це золотий брат, кращого у світі немає. А ну подивіться на фото – він від усіх відрізнявся своєю натурою, своїми очима.

Минодора Михайлівна відкриває велику коробку з чорно-білими фотографіями. На кожній Дмитро Гнатюк – з особливою добротою в очах. "У нього не було тої гордині, тільки доброта", – каже сестра видатного буковинця.

"Ковдру від мами зберігає, як реліквію"

Пані Минодора пригадує, як вперше побачила брата на великій сцені у Києві.

– Не знаю, який був рік. Інше важливіше: Митрик вийшов на сцену, і я побачила, що він усе той же простий хлопчик, який мріє співати, – говорить Минодора Михайлівна. – Він співав на великій сцені опери, і я розуміла, що так було завжди: де він з’являвся, там був спів. У церкві співав, у школі співав, у селі співав, а тепер на великій сцені в опері стоїть і співає для тисячі людей. І коли я слухаю його голос, розумію, що секрет у душі, повній любові. Повторюю, ніколи у нього не було злості, якоїсь хитрості. Такий випадок вам розповім: чоловік мій дуже хворів, а Дмитро тоді cаме у Канаді виступав. І ось похорон, помер чоловік, моє серце розривається від горя. Аж дивлюся, а він приходить: з Канади просто у Мамаївці, усе покинув і до мене. Примчався мене підтримати. Знаєте, ніколи він мене не покидав у житті, завжди він поряд. А щоб ви зрозуміли, як він любив нашу сім’ю і землю, то розповім ще одне. У Києві він досі тримає ковдру, яку з дитинства зберіг від мами. То ткана кубиками народна вереня. Це його реліквія. Йой, яке це для нього дороге! Як розгорнемо, так і бачу нашу хату, оті наші ягнятка. Як ми то любили, наше дитинство, яка то була народна казка дитяча...

З роками Дмитро Гнатюк не перестає співати, коли приїжджає в гості до сестри.

– І що ти найшов у тих співах, у тій опері? – питаю деколи його крізь сміх.
– Мидоріко, це ж моє життя. Усе моє життя, – з любов’ю він відповідає мені.

З інтерв’ю Дмитра Гнатюка "МБ"

Про рідні Мамаївці

Я ніколи не втомлюся наголошувати, що моє щастя – це Буковина, рідні Мамаївці. Звідси моя сила і звідси моє життя… Я хочу просити кожного читача пишатися рідною Буковиною і замислитися над тим, яке це є щастя – жити у Карпатському краї.

Про секрет співу

Ніколи не брався виконувати ту пісню, яка не живе у серці. Я співаю лише те, що мені близьке. І люди це відчувають. Щасливий, що такі пісні, як "Марічка" і "Черемшина" були у моєму репертуарі. Об’їздив з ними не лише весь Радянський Союз, але і весь світ.

Про виступи в Африці

Я відвідав усі континенти. В Африці, наприклад, побував у 16-ти країнах. Окрім Єгипту, бував у Малі, Нігерії, Гвінеї, Гані… Такі поїзди неможливо забути. То є дуже тремтливе відчуття – бути за тисячі кілометрів від рідної Буковини і співати африканським племенам дорогі серцю українські пісні.
Редактор: Igor
28-03-2015, 11:14
Коментарів 0 Переглядів 5 384

Теги -
• Новини партнерів
купити айфон 15 у Львові, ціни в Україні



"На Трампа сподіваймося, але люби, Боже, правду"
"Це важка, але необхідна правда, яку важко буде прийняти багатьом", - зазначає Сергій Рудик
«По ліки їду дев’ять кілометрів». Блог Людмили Осадчук
Як живуть мешканці села Чорнівка, яке приєднали до Чернівецької територіальної громади
ВІДЕО Переглянути все відео

Паровоз не курсував уже понад 60 років

Чернівецька філія Державного підприємства "Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" — це надійний партнер із забезпечення точності вимірювань, сертифікації продукції та відповідності стандартам. Філія запрошує до співпраці місцевих виробників, організації та фірми, які займаються виробництвом, експортом та імпортом, реалізацією продукції.

"Профі-Центр" — це не стереотипне середовище для вивчення іноземної. Насамперед це осередок, який має не тільки ефективну навчальну базу, яку може запропонувати студентам, а й відповідні підтвердження цьому.

Кожен маленький гість отримає солодкий подарунок за віршик чи талант. Варто лиш продекламувати віршик чи розповісти, яким чемним був цього року.