5 порід собак, які назавжди зникли: як виглядали тварини і чому вони вимерли

Попри те, що собак називають найкращим другом людини, людство таки не змогло вберегти від вимирання деякі породи. Тож тепер, як вони виглядали, ми можемо дізнатися тільки з описів у давній літературі або ж, якщо пощастить, побачити на старих фото.

Про 5 порід, які назавжди зникли, пише Wikipedia.



Аргентинська полярна собака

Цю довгошерсту породу вивели в армії Аргентини для роботи в якості їздових собак на антарктичних базах країни. Собака з’явився після схрещування сибірського хаскі, аляскинського маламута, маньчжурського шпіца та гренландського собаки. Створення міжнародного договору про Антарктику змусило Аргентину вивезти всіх собак з континенту, оскільки вони були екзотичним видом.

Після цього армія припинила програму розведення цієї породи, а собак, що залишилися, перевезли до Патагонії, де більшість з них піддалася хворобам, оскільки все життя в Антарктиді далеко від інших собак призвело до того, що вони втратили природний імунітет до звичайних собачих захворювань. Порода вимерла 1994 року.



Альпійський мастиф

Ця порода — предок сучасних мастифів та сенбернарів, відома в Західних Альпах із Середньовіччя. Іноді стверджується, що ця порода походить від собак, завезених у цей район римлянами.

Ці собаки були величезними й могли важити до 150 кілограмів. Їх використовували для порятунку людей, які потрапили під снігову лавину. Тварини мали чудовий нюх і могли легко знайти людину під завалами.

Назви "альпійський мастиф" і "сенбернар" використовувалися як синоніми на початку ХІХ століття, але це два різні типи собак. З роками селекціонери вивели з цієї породи чистокровну собаку, відому як сенбернар. Вони потрапили до широкої популяції, а первісне різноманіття в чистому вигляді зникло.



Староанглійський бульдог

Цю британську породу спеціалізованих маленьких мастифних собак вивели у XVI столітті для цькування биків. Заборона більшості кровних видів спорту в 1835 році призвела до занепаду породи, хоча деякі з них були збережені як собаки-компаньйони та були виведені в сучасного бульдога.

Староанглійський бульдог мав гострі вуха та вирізнявся хоробрістю. Бульдог був невисокий на зріст, мав широку голову, короткий ніс, а його нижня щелепа виступала за верхню, що надало йому лютий і неприємний вигляд.



Бельгійський мастиф

Бельгійського мастифа використовували в Нідерландах як тяглову собаку. Це був великий потужний собака з гладкою шерстю та купірованим хвостом. Його роль стала непотрібною у XX столітті, і вважається, що він вимер.

На зріст ці собаки були від 69 до 78 сантиметрів і важили від 45 до 50 кг. Це була м'язиста порода і з товстим кістяком, з великою головою і товстою шиєю. Їхні хвости зазвичай купіровані, це вберігало їх від пошкодження під час тягнення візків. Шерсть у бельгійського мастифа була коротка, гладка. Вона зазвичай була палевого (блідо-жовтого) або тигрового кольору, також могло бути темне забарвлення з білими плямами.

За характером бельгійський мастиф описується як невтомний працівник із сильними захисними інстинктами. Вони були не особливо дружні до когось, крім своїх господарів.



Брак Дюпюї

Ця французька порода відома своєю швидкістю в порівнянні з іншими французькими породами. Це були мисливські собаки, які могли пробігти довгу дистанцію і мали відмінну витривалість. Порода вимерла у 1960-х роках.

Брак Дюпюї мав довгу тонку голову і тіло, що нагадувало гончих собак. Зростом ці тварини сягали від 65 до 69 сантиметрів. Забарвлення шерсті переважно було білим з темно-коричневими плямами. Ця порода була мало відомою за межами Франції й навіть у межах країни була дуже рідкісною.




Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram