“Дарую вам цю картину. Прошу її берегти. Вона красива, як і ви…”. З такими словами Оксана Попадюк із Виженки на Вижниччині дарує свої картини, які намалювала зубами. 22-річна дівчина, хвора на церебральний параліч, творить майже щодня. У Чернівецькому художньому музеї відкрилася її персональна виставка-продаж. Чернівчанам представили 50 робіт. У перший же день було продано 17 картин.
– На малюнках передаю лише позитив, – каже Оксана ПОПАДЮК. – Заборонено малювати похмурими тонами – це мій закон. У світі і так вистачає сумних історій. На виставці цікаво спостерігати за реакцією людей, дивитися їм в очі. Мені радісно бачити захоплення. До мене підійшла жінка, яка ніколи не бачила моїх робіт, і запитала: “А у вас дуже дорогі картини?” Я відповіла, що визначеної ціни немає, вартість покупець визначає сам. Вона попросила за сто гривень купити малюнок і дивувалася, чи не шкода мені продавати творіння. Я зізналася, що вперше продаю картини – зазвичай їх дарую.
Усі картини малюю зубами. Скільки вже намалювала? Ніколи не підраховувала. Велику папку із власними віршами та 32 малюнки надіслала Вікторові Ющенкові. Також відправила і три запитання, наприклад, про чергу на машину, чи отримаю я її… Батько 13 років возить мене на “Запорожці”, вже дно провалилося… А якось машина зупинилася, і мені довелося їхати на візку. Віктор Андрійович доручив розглянути це питанням. Проте до мене ніхто не звертався, навіть не переконалися, чи така людина живе. Лише через чотири місяці отримала одноразову допомогу 150 гривень…
“Ногами посадила троянди”
– Окрім віршів та малюнків, люблю квіти, – зізнається Оксана. – На вулиці ногами посадила білі, оранжеві, червоні троянди. Мама навезла глини, нарізала паростки, а я садила. Це таке щастя! Сьогодні вдома росте 150 троянд, 300 тюльпанів та багато інших квітів. Достатньо подивитися на троянди, і хочеться жити.
Про мене кажуть, що я психолог. Часто вночі телефонують друзі і я їх вислуховую… Підтримую фізично обмежених людей не лише по телефону. Часто до мене приходять гості, ми розмовляємо до ранку. У моє життя завжди відчинені двері. Якщо люди хочуть, вони можуть мене знайти, якщо ні – вони просто зникають. Мені кажуть, щоби я відкривала телефон довіри (усміхається. – ред.).
Просто намагаюся розрадити людей, які у важкому моральному та фізичному стані. Інколи по Інтернету відправляю друзям на електронну скриньку віртуальні комедійні казки. Декілька років тому мені і самій було складно і фізично, і морально. Звернулася до Київської психологічної служби “Телефон довіри”. Спершу телефонувала, щоби дізнатися інформацію для подруги. Проте консультант Олександра розговорила мене, вона відчула, що мені важко. Ми з нею подружилися. Через деякий час вона почала давати мій номер іншим молодим людям, які розчарувалися у житті, щоби я їх підтримала. Я із задоволенням спілкуюся з ними і досі.
Друзі кажуть, що я “равлик-павлик”. Коли мені погано, я ховаюся… Якщо ж весело, то виглядаю до всіх. Я не люблю показувати свій сум. Не обов’язково хворій людина повинно бути складно. Знаю багатих здорових і багатих людей, яким дуже важко. У кожної людини своя мука...
“Пальчиками ніг друкую на клавіатурі”
– Часто день починається із телефонного дзвінка, – каже Оксана. – У мене багато справ: беру пилосос і прибираю, на замовлення налаштовую супутникову антену, а ще мобільні послуги MMS та GPRS, поповнюю рахунки… Нещодавно поскаржилися сусіди, що придбали супутникову антену, але канали не показують. Я все їм налаштувала. Три роки тому мені подарували гроші, і я купила супутникову антену. Двічі вона переставала працювати, і я попросила майстрів, щоби вони навчили мене своїй науці. Це все для розваги, цікавіше жити…
Два роки тому завдяки вашій газеті отримала комп’ютер. Дуже до нього звикла. Навіть дітей навчала комп’ютерній грамоті. Проте вже тиждень, як я не маю можливості працювати за ним. Потрібен новий монітор. Багато віршів, казок зберігаються на комп’ютері, і поки що я не маю до нього доступу. Коли мені привезли комп’ютер, запитали, як я буду працювати за ним. Я відповіла, що пальчиками ніг, або буду тримати у зубах ручку і так набирати на клавіатурі слова. Сьогодні друкую та керую мишкою пальчиками ніг. Трішки розробила пальчики правої руки. Дуже була щаслива, коли рукою взяла телефон. До цього часу знімала слухавку підборіддям...
Люблю бувати на вулиці. Маю спеціальне ліжко. Це мій трон. А друзі мене називають королевою. Маю багато подарунків із гарними підписами: “Нашій королеві”, “Мужній королеві”, “Трон і королева”…
Якось мене мама везла у візку. Я розмовляла з подругою по телефону і вигукнула, що мені добре. Повз мене ішла літня жінка і сказала: “Ти їдеш як королева! Як тобі добре, давай поміняємося...” Я усміхнулася і відповіла: “Так, я королева, але мінятися нам не варто…”
– Бували у моєму житті і дуже складні моменти, і незабутні, – продовжує Оксана. – Коли мені було 12 років, сама пройшла через всю шкільну їдальню і вручила вчительці троянди. Це найкращий момент у моєму житті. Потім моє здоров'я погіршилося. Мама обливала мене холодною водою. У листопаді мене возили до річки і занурювали у холодну воду. Пригадую, як люди почали казати, щоби мама не топила мене… Вони не розуміли, як ми насправді боремося за моє життя! Із часом мені стало легше. Постійно лікуюся і народними методами, і традиційною медициною…
До благодійників
Допоможіть Оксані Попадюк придбати новий монітор для комп’ютера. Дівчина звикла щодня пальчиками ніг на клавіатурі набирати вірші, спілкуватися в Інтернеті. Спілкування для неї – дуже коштовне, адже не щодня Оксана має змогу покинути домівку та познайомитися з новими друзями.
Попадюк Оксана Олексіївна, м. Вижниця, вул. Буковинська, 9. Ощадбанк 6792, код 02768030, МФО 356345, р/р 2909690019, рахунок вкладника 61561.
Телефон 8 (097) 5114657
Валерія Чорней
