Двоє буковинок опинилися у «пеклі», але не розгубилися

На Хмельниччині на автодорозі "Житомир – Чернівці – Теребляче" вранці 22 серпня сталася аварія за участю семи автомобілів. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинули двоє осіб, десятеро – травмовано.

Доки їхали працівники МНС та "швидкої", двоє буковинок і юнак із пошкодженим хребтом рятували людей. Олена Іванова та її подруга Альона, мешканки Новодністровська, витягували людей із понівечених машин, заспокоювали й підтримували поранених.

– У неділю вдосвіта ми з дітьми їхали своїм авто на ринок до Хмельницького, – розповідає пані Олена. – Несподівано перед мостом річки Вовк посеред шляху з’явився якийсь чоловік і енергійно махав руками. Пізніше з’ясувалося, це був водій сьомого авто, яке потрапило в аварію. За ним стояла густа стіна диму. Їдкий запах в’їдався в очі, дихати не було чим. На відстані півтора-два метри через дим нічого не було видно. Декілька потрощених авто збилися до купи. Навколо – скло, розкидані речі, кров. Звідусіль лунав плач, крики й стогони, стирчали вивернені кістки рук і ніг. У багатьох були розбиті голови, кров текла через численні порізи. Одну жінку затисло у зім’ятому бусі. Я відчула, як у мене волосся на голові стало дибки.

– Набрала з мобільного 101. Диспетчер з’єднала мене зі спеціалістом. Він сказав, що управління МНС Хмельницького знає, що степ горить. Але я кричала в трубку, що тут через цей дим зіткнулися декілька машин, є потерпілі. Почула: "Виїжджаємо". Далі набрала 103. На той момент я бачила, що серед потерпілих є і діти. Один з автомобілів – "Жигулі" – від удару опинився аж на бусі. Падаючи, він перекинувся, з нього витікав бензин. Жінку і юнака, яких викинуло на дорогу, ми з подругою перенесли на інший бік дороги, подалі від масної плями. Боялися, що авто ось-ось загориться. З понівеченого автомобіля ми витягли двох діток 12 та 14 років – Алінку й Сашка. Їх також поклали на невеличкий насип обабіч дороги. У дітей були поламані руки, ноги. Серце стискалося від жалю. Але ми намагалися не показувати своє хвилювання. "Тримайся, скоро буде легше, скоро не болітиме", – заспокоювала я Алінку й Сашка. Поряд ходила мама цих дітей – очевидно, від стресу в неї почалася істерика. Вона махала руками і кричала, що їй зараз стане погано. Я бачила, як дівчинка поривалася до своєї мами, але не могла поворухнутися від отриманих пошкоджень. Мені стало дуже шкода дитини – я просто підійшла й дала жінці два ляпаси. Вона миттєво прийшла до тями.

– Одному водієві я перев’язувала велику рану на голові, але кров ніяк не зупинялася, – каже Олена. – Витягувати і переносити людей нам допомагав 17-літній хмельничанин, який з рідними також потрапив у цю аварію. Він мужньо тримався. Однак за декілька хвилин йому стало зле – він ліг і більше не міг поворухнутися. Невдовзі з’ясувалося, що в хлопця була зламана нога і пошкоджений хребет.

Найтяжче у цій ситуації було чекати. Ці 20-30 хвилин, доки їхали рятувальники, тягнулися неймовірно довго. Нас було лише троє разом із юнаком із поламаною ногою. Хоча чимало неушкоджених людей вийшло з рейсового автобуса, який прямував з Кам’янця-Подільського. Вони стояли неподалік і спостерігали. Ми просили допомоги. Однак жоден "глядач" не поворухнувся, щоби нам допомогти. Легше стало лише тоді, коли здалека почули аварійний сигнал першої машини МНС. Трохи згодом приїхало декілька машин швидкої допомоги.Після пережитого стресу в мене почалася лихоманка. Було таке відчуття, наче я кінець світу побачила.
Ліна Нагірняк