Восьмеро дітей родини Бабалянів у Йорданештах, що на Глибоччині, півтора року тому залишилися сиротами. Батько, безногий інвалід, зник безвісти, а мама померла від тяжкої недуги. Найстаршому, Анатолію – 23 роки, Віталію – 21, Надії та В’ячеславу – по 18, Тетяні – 16, Марині – 15, а близнючкам Михаїлі та Габрієлі – по 13 років.
– Проживають сироти у невеликому будинку, – розповідає сільський голова Флорій ШАПКА. – Підсобних приміщень не було, тому мешканці села вирішили допомогти дітям звести сарай, стодолу і літню кухню.
Старший брат – замість батька
і матері
За словами сільського голови, благочинник району Іон Горда зробив благодійний внесок 10 тисяч гривень, місцевий священик отець Марчел Ніцу – п’ять тисяч, райвідділ освіти – 4,5 тисячі, сільгоспкомпанія "Мрія", яка орендує в Йорданештах землю, дала дев’ять тисяч гривень. Райдержадміністрація допомогла з цементом і арматурою. Підприємець Іван Ілюк придбав будматеріали для будови, а його колега Троян Дирда безкоштовно розпилював деревину, надану Сторожинецьким лісгоспом. Андрій Костинян та Іван Карп перевозили цеглу, цемент. Долучилися до цієї доброї справи й мешканці сусідніх сіл – Карапчева, Сучевен, Ропчі.
– Піклувальником діти самі обрали брата Віталія, – каже Мар’яна САВ’ЮК, секретар сільради, супроводжуючи нас до садиби Бабалянів. – Хлопець їм замість батька і матері, він дає "наряд" щодня.
Віталій був вдома: високий парубок, неговіркий. Разом із ним в хаті були ще двоє сестер – Надія та Габрієла. Надія завдяки старанням сільради та РДА вступила і закінчила перший курс Чернівецького медуніверситету.
– Будівлю планували разом зі священиком отцем Марчелом, – ділиться Віталій. – Якщо все буде добре до кінця року матимемо сарай, стайню та літню кухню. Криницю семиметрову теж викопали, мої друзі допомагали. Зробили ми капітальний ремонт і в житловому будинку, але ще потрібно перекрити дах.
Віталій щоранку прокидається о 05.00 і йде за чотири кілометри доїти 160 овець. Тричі на день. За свою нелегку працю отримує 1000 гривень та молокопродукти. А сестра Марина няньчить сусідську дитину. В’ячеслав після закінчення профтехучилища влаштувався будівельником у райцентрі. Діти обробляють 20 соток городу. Роботи у дітей та їхніх благодійників вистачає, адже будівля готова на 60 відсотків. Але гуртом легше.
Дах у хаті протікає, двері без скла
А ось інший приклад, де немає такої турботи про сиріт. Четверо братів Чепелів, найстаршому з яких 17 років, а найменшому – 12, мешкають на околиці села Кам’яна Сторожинецького району. Живуть у напіврозваленій халупі, дах протікає, двері без скла.
– Мерзнуть бідолашні взимку, дрова носять на плечах. Ще коли в інтернаті – півбіди, а коли приходять на канікули – невитримана година, – зітхає тітка Чепелів 47-річна Анна. – Застати їх вдома важко – працюють у людей. Якби хтось допоміг їм звести хоча би невелику хатину, я навіть готова частиною власного городу пожертвувати.
Батько у Чепелів помер, а мати пиячить і постійно перебуває у мандрах. Чимало місцевих мешканців готові матеріально допомогти дітям, але немає організатора.
– Ми готові виділити на будівництво хати тисячу доларів, є й бригада будівельників, маємо й вантажівки для перевезення будматеріалів, – кажуть Дмитро та Домніка, подружжя місцевих підприємців. – І таких благодійників у селі вистачає, потрібно лише все це акумулювати в одних руках. А дітей шкода, дуже вони роботящі і скромні.
Наймолодшого з братів, Анатолія, виховує місцевий єгер Дмитро Кирилюк. Чоловік називає декілька місць, де можна звести хату для дітей, але нарікає на байдужість влади.
– Торік райдержадміністрація виділила 55 тисяч гривень для будівництва житлового будинку для 11 дітей родини Баланів, що й було зроблено, – констатує сільський голова Василь ГІДОРА. – Щодо Чепелів, то цього року до їхньої садиби зробимо дорогу, а хату можна побудувати дерев’яну. Днями відбудеться сесія, визначимося з депутатами, хто за що відповідає, і хлопців ми в біді не залишимо.
Василь ГРИНЮК
16-07-2009, 11:40
0
1 671
