Як повідомляв "МБ" (№30 за 19 березня), 24 лютого цього року за дверима церкви Свято-Введенського жіночого монастиря, що на вулиці Буковинській, прихожанка знайшла підкинутого хлопчика. Його охрестили, назвали Іваном, дали прізвище Монастирський, зареєстрували. За висновком лікарів, хлопчик був цілком здоровий. Важив два кілограми 750 грамів. Жінка, яка знайшла Іванка, разом із чоловіком виявили бажання всиновити його. А 10
травня до служби у справах дітей міськради прийшла молода жінка, яка з плачем заявила, що вона – мама хлопчика і хоче забрати його додому.
– Це перший такий випадок у моїй практиці, коли мама спочатку відмовилася від дитини, а потім захотіла забрати її, – зізнався начальник служби у справах дітей міської ради Валерій ГАЙСЕНЮК. – Десятого травня до нас прийшла жінка років 25-ти, розплакалася, сказала, що вона мама дитини, яку знайшли в монастирі. Разом із нею була її мама. Вони проживають в одному з районів області. Жінка пред’явила медичну довідку про народження дитини, видану в пологовому будинку. Ми розпитали її, де саме вона залишила немовля, в чому воно було вдягнене. Вона все точно описала. Розповіла, що з того часу, як залишила сина біля дверей церкви, дуже мучилася, не спала жодної ночі, гадала, що вчинила великий гріх. Ще важче їй стало, коли прочитала статтю у вашій газеті, побачила фото малюка. У жінки є чоловік, з яким проживають у громадянському шлюбі. Пояснила, що залишила немовля тому, що боялася розповісти про все мамі, гадала, що сама не справиться. Проте, коли бабуся дізналася про народження внука, почала вимагати, щоби донька забрала його додому. Це була дуже важка розмова. Обидві жінки постійно плакали, просто ридали. Довелося їх заспокоювати.
Мама хлопчика заявила, що хоче забрати його. Працівники служби у справах дітей розповіли, які документи потрібні, куди звернутися. Зараз справу розглядає суд.
– На щастя для мами, ця дитина ще не була усиновлена. В іншому випадку її вже неможливо було би повернути, вона навіть не могла би побачити свого сина, дізнатися про його долю, адже зберігається таємниця усиновлення, – розповів Валерій Якович. – Після тривалої розмови я повірив цій жінці, що вона розкаялася і наміри її цілком щирі. Це було видно з її поведінки. Приємне враження справила і бабуся, яка дуже хвилювалася за внука. Усі працівники нашої служби щасливі, що так сталося. Адже дитині завжди краще з рідною мамою. До речі, хлопчик постійно плакав, ніби сумував за мамою, просився до неї. Тепер чекатимемо рішення суду. Ця історія може послужити хорошим уроком для тих жінок, які захочуть залишити своїх дітей.
Надія БУДНА
