«Щоби вижити з онуками, продавала пиріжки»

Уже десять років 65-річна пенсіонерка Ніна Павлушева опікується двома своїми внуками. Після смерті доньки вона стала мамою для двох малолітніх дітей – чотирьох і шести років. Щоби прогодувати їх, смажила пиріжки і продавала їх на ринку. Найбільшою нагородою за свої негаразди жінка вважає те, що виховала хороших дітей. Зараз Максим закінчує школу, хоче стати фармацевтом. Восьмикласниця Христинка мріє стати ветеринаром.
Ніна Олександрівна проживає з внуками у двокімнатній квартирі на бульварі Героїв Сталінграда. Коли ми завітали до них, бабуся була вдома сама. "Максим виступає перед ветеранами війни, а Христинка пішла на тренування – займається стрільбою з лука", – пояснила відсутність онуків. Показує численні нагороди – медалі та грамоти – обох онуків. Розповідає, що Христинка дуже любить тварин, тому купили для неї папугу і хом’ячка, за якими дівчинка доглядає. Вже давно внучка просить собаку, але бабуся пообіцяла придбати тварину після того, як Христинка добре закінчить школу.
Про смерть доньки Ніні Олександрівні згадувати важко. Адже було доньці лише тридцять років. "Максимові тоді було шість років, а Христинці – чотири. Коли
донька померла, а вона була у мене єдиною, залишилися вони самі. Крім мене, у них нікого не було. Зять не захотів взяти дітей, а чоловік мій помер, – каже. – Я сама виросла у сиротинці. Батько загинув на війні, а маму задавило на лісоповалі. Донька мешкала в Росії, я поїхала туди і привезла внуків до Чернівців. Була вже на пенсії, отримувала копійки. Опікунство довго не могла оформити, тому допомогу на дітей не отримувала. Хоча пізніше платили теж дуже мало – 150 гривень на місяць на обох. Щоби прогодувати внуків, смажила пиріжки і продавала на ринку. Вставала о 05.00, місила тісто, готувала дітям сніданок. Коли йшла на ринок, зачиняла їх у квартирі, бо не могла влаштувати у садок. Місця собі не знаходила, боялася, якби щось не натворили. Підбігаю до будинку, дивлюся, чи немає швидкої або пожежної машини. Але вони були слухняними. Прибирали у своїх кімнатах. Гуляли завжди вдвох, тримаючись за руки. Ніколи від мене нічого не вимагали, бо знали, що немає звідки. Хоча я намагалася, щоб вони були одягнені не гірше за інших".
Максим і Христинка навчаються у школі №27. "Обоє завжди були відмінниками, отримували стипендію дитячого фонду, – хвалиться Ніна Олександрівна. – Максим щороку брав участь в олімпіадах із багатьох предметів. Із хімії торік навіть їздив на республіканську. Займав призові місця з історії, математики, біології, географії. Христинка теж не хоче відставати від брата. На батьківських зборах внуків завжди хвалили, що мені було приємно. Максим цього року закінчує одинадцятий клас. Хоче стати фармацевтом, вступатиме на хімічний факультет. А Христинка вже відтепер мріє стати ветеринаром, бо дуже любить тварин. Добре, що знайшовся спонсор, який хоче дати Максимові 150 доларів на випускний. Купимо йому світлий костюм".
До кімнати заходить Христинка, яка повернулася з тренування. "Бабуся дуже хороша, вона для нас, як мама, – каже дівчинка. Вона хоче, щоби ми добре вчилися, тому постійно перевіряє наші оцінки. Вісім чи дев’ять балів – це для неї вже погано. Ми її дуже любимо і звертаємося до неї на "Ви".
На День Матері Максим і Христинка завжди вітають бабусю Ніну зі святом. Цієї неділі вони теж привітають найдорожчу людину.
Надія БУДНА