"Наше життя – це одна велика романтична історія", – кажуть Людмила та Іван Гатричі. Майже 17 років подружжя спільно творить музику. Познайомилися Людмила та Іван у 1990-их роках у ресторані. Людмила святкувала День народження, а Іван був музикантом… З тих пір вони нерозлучні. Закоханий хлопець одразу написав для Людмили пісню, вечорами читав вірші. "Такі моменти часто показують у кіно, але коли вони реальні – це щастя. Наше життя – це одна велика романтична історія", – зізнається Людмила.
Людмила покинула забезпечених батьків, роботу в Снятині і переїхала до Чернівців, щоби підтримувати Івана. Пара все розпочала з нуля, винаймала квартиру. Але усі труднощі відходили на задній план, коли вони творили: Іван – мелодії, Людмила – слова.
– Коли вперше побачила Івана, він грав у моєму улюбленому ресторані "Червона калина", – розповідає Людмила. – Я була іменинницею, і наша зустріч – найкращий подарунок. Іван – з Лужан, але працював у Чернівцях у ресторані. Він почав приїжджати до Снятина. Ми приходили до ресторану з надією, що побачимо одне одного.
Потім Іван запросив мене до Чернівців переглянути у кінотеатрі популярну стрічку "Горькая луна". У ті часи поїхати на побачення в інше місто – це було зворушливо. Після сеансу ми потягом поїхали назад до Снятина. Я сказала, що добре було би мати у Чернівцях власне житло і жити там удвох… Іван запам’ятав і з часом втілив мою мрію...
Я запитувала себе: чому він – красень і музикант – обрав мене? Напевно, відчув творчу підтримку. Він творив музику, і не всі його розуміли. А коли приїжджав до мене, ми вечорами грали на фортепіано і не думали про те, що скажуть інші. Я сказала, що він повинен творити музику, а я писатиму тексти пісень.
– Ми з Іваном дуже різні, але підтримка і розуміння сильніше за будь-що, – каже Людмила. – До зустрічі з Іваном у мене був ранній шлюб, потім я залишилася одна із донечкою. Однак Іван полюбив нас: щиро, без будь-яких "але". Ми одружилися, переїхали до Чернівців, винаймали квартиру, перемагали усі біди. Я просто хотіла бути з ним.
За нашими піснями можна прочитати наше спільне життя: були і сумні, і напружені, і щасливі моменти. Творчість – це наша сила і любов!
У чому секрет гарних відносин? Скільки ми всього пережили. Ми могли посваритися, але через півгодини поверталися до студії, бо треба творити! Якщо у сім’ї були проблеми, ми нікому не скаржилися. Я пережила важку операцію і ніхто про це не знав – навіть донечка. Багато людей нас не розуміють, кажуть, що ми – специфічні люди. Ми ж усміхаємося і подумки заперечуємо: ми – просто щасливі.
Сьогодні я керую шоу-гуртом "Вікторія". А чоловік створює кліпи, пише музику. "Спонукала чоловіка до того, щоби він у 38 років вступив до університету на кафедру музики, – каже Людмила. – Цього року він захищає магістерську роботу".
На жаль, ми мало відпочиваємо: не вистачає часу, але ставимося до цього з гумором. Якось вранці Іван сказав, що нам треба поїхати за місто. Він привіз мене на українсько-румунський кордон у "Порубне", щоби я подивилася на… Євросоюз. Це було так смішно і так чарівно.
Валерія ЧОРНЕЙ
