Мешканець Борівців 94-річний дід Василь був у хаті, коли ми завітали на його обійстя: сидів на ліжку і дивився телевізор. Зайшла внучка Оксана й примусила старенького міряти тиск. А невдовзі повідомила, що тиск "зашкалює". Сільський голова висловив припущення, що Василь Іванович міг пропустити чарчину до обіду. Але дідусь заперечливо махнув рукою: "Вже зо два роки я в роті не мав горілки". За словами внучки, дід лише в День Перемоги може дозволити собі випити кухоль пива. Зрештою, зійшлися на тому, що господар розхвилювався, тому й підвищився у нього тиск.
Дивлячись на Гунчака, й не скажеш, що йому в липні виповниться 95 років. А його дружині Олександрі Георгіївні 88 років, але вона теж виглядає молодшою. Дуже гарна ця подружня пара на весільному фотопортреті, який висить на стіні. Запитуємо господиню, чи довго залицявся до неї Василь Іванович.
– Ні, прийшов з армії, й обвінчалися, – згадує бабуся. – Я дружила з його сестрою, щовечора сходилися прясти куделю. Весілля справляли два дні, грали троїсті музики, а гостями були наші родичі, бо колись не було заведено, аби чужі приходили. Лише почали жити, як розпочалася війна. 1944 року мого Василя та ще 24-ох його ровесників забрали до радянської армії. Додому повернулося їх п’ятеро чи шестеро, нині живі лише двоє.
– У війні з німцями мене відправили служити в артилерію, був навідником 45-міліметрової гармати, яку ми називали "Прощай, Родіна!", бо її підсували на передовій лінії найближче до ворога, – каже дід Василь – Але хоч і маленька гарматка, але дуже була скорострільна. Під Варшавою мене тяжко поранили в ногу і голову, один осколок досі маю в собі. Я хоч живий залишився, а моїх друзів Георгія Гунчака і Василя Фищука вбило. Загинув і Мілько Черський, який служив при протитанкових рушницях. Везли нас і на японців, але доки їхали, там війна вже закінчилася. Потім служив на турецькому кордоні, на Кубані.
Повернувшись додому, Василь Іванович подався на роботу в колгосп: працював на тракторній бригаді, городній ланці, очолював ферму. Виховали з дружиною п’ятеро дітей.
– Спочатку народила сина, а потім пішли одні дівчата, і я вже переживала, що чоловік буде через це лихий, – продовжує Олександра Георгіївна. – Але він дуже любив і любить дітей. Казав тоді, що коли мерз в окопах, то думав: "Аби був старою дівкою і сивою косою зачіпав плота, аби лише так не мучитися!" Ніколи мене пальцем не зачепив. Якось прийшов із товаришем додому напідпитку, то я почала сваритися. А той товариш почав ганьбити мене, мовляв, хіба жінка так має говорити до чоловіка? А Василь вислухав те та й мовив: "Вона правду каже, мовчи!".
– Дід у нас бойовий, ніколи не падав у відчай, – каже внук Руслан ФІЛІПЧУК. – Якось не так давно зламав ногу, й ми, зважаючи на його вік, побоювалися, що він не оклигає. Однак дідусь вилікувався досить швидко. Бо завжди перебуває в русі. Ледь потепліє, а він уже на городі, щось робить, вважає, що старій людині потрібно щодня проходити шість кілометрів, аби добре почуватися. Не відстає від нього і бабуся, яка теж все життя тяжко працювала, адже сім’я була багатодітною, але дружньою. Тому Бог і дарує їм довгий вік!
З нагоди 70-річчя подружнього життя за святковим столом зібралася вся велика родина Гунчаків. Василь Іванович та Олександра Георгіївна мають 13 онуків, 17 правнуків, дочекалися й одного праправнука. Всі вони щиро вітали ювілярів зі святом і бажали їм дожити до столітнього ювілею.
Василь ГРИНЮК
