На День Святого Валентина чернівчанин Валентин Балабан подарував коханій Тетяні своє серце – попросив її вийти за нього заміж. Уже п’ять років вони разом. А 14 лютого відзначають як родинне свято разом із дітьми – донькою Іриною і сином Драгошем.
"До того Валентин жодного разу
не був в Україні"
– Із Валентином ми познайомилися по Інтернету, – розповіла Тетяна ТАТАРЧУК, головний спеціаліст відділу міжнародних відносин та зв’язків із громадськістю міської ради. – Між Кишиневом, де жив Валентин, і Чернівцями – декілька сотень кілометрів. Цю відстань ми долали щодня за допомогою листів. Це була відверта сповідь людей, які вже встигли дещо пережити у житті, в дечому розчаруватися, але прагнули відшукати тих єдиних, з якими можна було би розпочати все з початку і бути щасливими. Тому коли Валентин вирішив приїхати до Чернівців, ми знали одне про одного майже все. Наша перша зустріч 25 січня 2003 року – на католицьке Різдво – виявилася напрочуд теплою й щирою. Нам обом здалося, що ми давно знайомі, спілкуватися було досить легко. Падав сніг, ми бродили вулицями, заходили у кафе зігрітися, я розповідала йому про місто. До того Валентин жодного разу не був в Україні, не розмовляв українською мовою. Гадав, що затримається в Чернівцях день-два, а пробув тут місяць. Ми разом зустріли 2004 рік. Я відчула, який він щирий, добрий, надійний, а це для жінки дуже важливо. Коли закінчилася відпустка, Валентин досить неохоче повернувся додому. А через два тижні знову приїхав. Привіз із Кишинева великий букет червоних гвоздик. Як він їх довіз в автобусі – не знаю, та мені було дуже приємно. На День Валентина ми влаштували велике святкування. Всі дарували одне одному сердечка. Я теж подарувала Валентинові подушечку у вигляді серця. А Валентин зробив мені найдорожчий подарунок – подарував своє серце і запропонував перед усіма вийти за нього заміж. Відтоді ми відзначаємо 14 лютого як подвійне свято – Ангела чоловіка і нашого кохання. Хоча святкуємо всі річниці – знайомства по Інтернету, нашої зустрічі, весілля.
"Коли розлучаємося хоча би на день, починаємо сумувати"
Тетяна розповідає, що вони з Валентином намагаються підтримувати романтичні стосунки. Часто роблять одне одному різні подарунки, чоловік чи не щодня приносить дружині її улюблені квіти: орхідеї, іриси, волошки, маки, ромашки.
– А минулого року на річницю нашого весілля Валентин подарував мені сережки й кулон із перлинами. Це було пов’язано з моєю участю в конкурсі "Успішна пані-2006", де я отримала титул "Перлина". Відтоді чоловік називає мене своєю перлиною, – сміється Тетяна. – Сережки й кулон Валентин поклав у красиву мушлю, яку нібито дістав із моря. Це був найромантичніший подарунок.
Заради коханої Валентин переїхав із Кишинева, де мав квартиру і гарну роботу, до Чернівців. "Ми розуміли, що повинні бути разом, але спочатку не знали, як це зробити. Навіть після весілля певний час жили окремо: Валентин – у Кишиневі, я – в Чернівцях. Це було дуже важко, – зітхає Тетяна. – Тоді Валентин зробив досить шляхетний крок і вчинив як справжній чоловік. Він сказав, що не може відривати мене від роботи, яка мені подобається, тому приїде сюди. Спочатку йому було дуже важко в Чернівцях – не міг знайти гідного місця роботи. Зараз Валентин працює головним інженером в інформаційному центрі Міністерства юстиції України, яке має своє представництво в нашому місті, і дуже задоволений. З нами живуть наші діти від перших шлюбів – 15-річний син Драгош і 13-річна донька Ірина. Драгош любить читати, захоплюється кінематографією, а Ірина ходить на танці, мріє стати відомим перукарем. Нам хочеться завжди бути разом. Коли розлучаємося хоча би на день, починаємо сумувати. Наше щастя складається з простих щоденних дрібниць: доброго слова, смачної вечері, усмішки".
День закоханих Тетяна з Валентином відсвяткують на дачі біля каміна, де зустрічали свій перший Новий рік.
Надія БУДНА
