Напередодні Дня Валентина ми вирішили поговорити з підлітками про кохання: хто кого любить, із ким зустрічається, з ким розійшовся і коли вперше закохався. Для цього навідалися до міського ліцею №2.
– Звісно, я вірю в справжнє кохання, – каже восьмикласниця Настя. – Хоча ще ніколи всерйоз не закохувалася. У першому класі мені дуже подобався один гарний хлопець. У нього були закохані усі дівчата. Свої почуття я демонструвала тим, що залицялася до нього. А коли він виявляв мені знаки уваги, було дуже приємно! Гадаю, я йому теж подобалася… Але потім він перейшов до іншої школи, і наші дороги розійшлися. Я навіть за ним особливо і не сумувала. Зараз ні з ким не зустрічаюся, хоча пропонують. Мій ідеальний хлопець повинен бути високим, розумним, чорнявим, дуже симпатичним, веселим, ніжним, турботливим, схожим на Джонні Деппа, старшим від мене, сучасно одягатися.
– Зі своїм теперішнім хлопцем ми познайомилися влітку, – розповідає учениця восьмого класу Катя. – З часом закохалися. Разом уже майже чотири місяці. Хлопець дарує мені квіти, подарунки. А я йому на День армії подарувала сорочку. Вважаю, що у нас – справжнє кохання!
Десятикласники Іван і Лєра зустрічаються вже півроку, з тих пір, як Лєра прийшла до ліцею (вона у ліцеї – новенька).
– Коли я увійшла до класу, відразу помітила Івана, – зізнається Лєра. – Такого важко не помітити. Він тут найкращий хлопець, чесно кажучи. Потім виявилося, що ми живемо поряд, і почали разом ходити на навчання. А після уроків почали разом гуляти.
– Лєра – не перша моя дівчина, але перше справжнє кохання, – стверджує Іван. – Коли вона прийшла до ліцею, я відразу для себе відзначив, що вона вродлива. А з часом зрозумів, що вона – моя половинка. Хотілося би, щоби наші стосунки були на все життя.
У школі всі знають про них – від учнів до вчителів. Останні, до речі, не дозволяють їм сидіти за однією партою – щоби дисципліну не порушували. І все-таки на перервах Іван та Лєра ходять, тримаючись за руки, як і належить справжній парочці.
– Місяць тому я з власної ініціативи розійшлася з хлопцем, якого дуже любила, – розповідає учениця 11 класу Юля. – Він був моїм першим великим і трохи божевільним коханням. Я не хочу розповідати, чому ми розійшлися, це надто боляче. Він старший від мене на сім років – йому 23. Познайомилися ми по Інтернету. Спочатку мене відлякувала наша різниця у віці, але з ним було так цікаво спілкуватися! Він розумний і має більше життєвого досвіду. Якось ми проговорили по телефону аж сім годин! Врешті зустрілися. Не можу сказати, щоби він мені дуже сподобався при першій зустрічі. Але він постійно дарував мені квіти, я щоразу приносила додому букети троянд. Одного разу приніс 55 великих ромашок! Дарував дорогі речі, наприклад, золоту каблучку (тепер, коли ми розійшлися, я зібрала усі його подарунки і віднесла йому, бо мені боляче на них дивитися). З часом я закохалася і почувалася по-справжньому щасливою. Мені, щоправда, не подобалося, що він мене контролював, казав, куди можна йти, а куди ні. Але загалом він дуже ніжно піклувався про мене. Я до цього звикла і зараз мені важко усвідомлювати, що я залишилася сама. Взагалі ми багато разів сходилися та розходилися. Врешті-решт мені це набридло і я хочу розпочати нове життя – без нього.
– У мене є дівчина Олеся, яку я дуже сильно люблю, – зізнається десятикласник Василь. – Вважаю, вона – моє перше справжнє кохання. Ми познайомилися на дні народження мого друга. Вона мені одразу сподобалася – розумна, приємна, вихована, гарна, дуже хороша людина. Я майже постійно думаю про неї.
– Я трішки закохана у хлопця з однієї компанії, – каже семикласниця Віка. – Бачимося з ним щодня. Хотіла би з ним зустрічатися. Я ще ні з ким серйозно не зустрічалася, хоча вже знаю, що таке поцілунок. Мені подобаються блондини з блакитними очима, розумні і старші від мене хоча би на рік. Бо молодші хлопці дуже ревниві.
– Симпатизую одному хлопцеві, а він мені, – розповідає шестикласниця Каріна. – Іноді ми разом гуляємо, але не зустрічаємося. Він класний, веселий, з ним є про що поговорити. Я з ним не цілувалася. А от мій перший поцілунок був у сім років на весіллі старшої сестри з дуже класним хлопцем, старшим від мене на три роки.
– Нещодавно я закохався у новеньку ученицю нашого ліцею, – зізнається семикласник Роман. – Вона гарна, добра і, мабуть, розумна. Я ще не розповідав їй про свої почуття. Зроблю це на День Валентина. Здається, я їй теж подобаюся.
Галина МАРКІВ