Павло Загребельний – Герой України, лауреат Державної премії СРСР, Шевченківської премії. Народився 25 серпня 1924 року у селі Солошине на Полтавщині.
1941 року закінчив десятирічку. Ще не маючи повних 17 років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва. У серпні 1941 року був поранений. Після госпіталю знову – військове училище, знову фронт, знову тяжке поранення в серпні 1942-го... А після поранення – полон і до лютого 1945 року – фашистські концтабори смерті.
1945 року Павло Загребельний працює у радянській воєнній місії у Західній Німеччині. З 1946 – навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. Після закінчення – майже півтора десятиліття журналістики, поєднуваної з письменництвом.
Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала "Дума про невмирущого" (1957). У другій половині 1950-их років Павло Загребельний видав збірки оповідань "Учитель" (1957), "Новели морського узбережжя" (1958), повісті "Марево", "Там, де співають жайворонки" (1956), "Долина довгих снів" (1957).
Впродовж 1960-1970-их років письменник створив більшу частину своїх романів: "День для прийдешнього", "Шепіт", "Добрий диявол", "Диво", трилогію "З погляду вічності" тощо.
За сценаріями творів Павла Загребельного на Київській кіностудії імені Олександра Довженка знято художні фільми: "Ракети не повинні злетіти" (1965), "Перевірено – мін немає" (1966), "Лаври" (1974), "Ярослав Мудрий" (1982).
