На Старій Жучці в храмі мироточать п’ять ікон

У Святодимитрівському храмі на Старій Жучці під час великих свят мироточать п’ять ікон. Миро на іконах з’являється вже четвертий рік поспіль! Святі картини вкриваються прозорою рідиною, яка не має запаху. Речовину віддавали на експертизу в хімічну лабораторію. За результатами аналізів, у лабораторії дійшли висновку, що це невідома науці речовина. Настоятель храму, отець Володимир ГЕОРГІЦА вважає, що пояснити, чому ікони почали мироточити, дуже важко. За його словами – це вияв милосердя Божого.
– У Святодимитрівському храмі мироточать п’ять ікон – Афонська ікона Божої Матері, ікона "Покров Божої Матері", ікона "Прийдите ко мне все труждающие и обремененные", де всі знедолені, бідні люди чекають від Господа ласки, та ікони Кирила та Мефодія, – каже настоятель храму, отець Володимир Георгіца. – Вперше ікони почали мироточити 2004 року. 26 вересня у церкві відбувалася вечірня молитва напередодні свята Воздвиження Чесного Хреста. Люди помітили на іконах миро. Відтоді на великі свята ікони починають мироточити. На іконах з’являються невеличкі пухирці, вони наповнюються миром і лопають. Миро тече по всій іконі (на іконах помітні сліди миро – ред.). Потім миро зникає, ікони висихають і так до наступного великого свята.
Сирості у церкві немає. Волога з вулиці у храм теж не може потрапити, лише стіни мають товщину 70 сантиметрів. Немає рідини й на орнаментах ікони, є лише на самому малюнку!
– Ще 2004 року помітила на іконах миро. Я тоді навчалася на хімічному факультеті Чернівецького національного університету, – каже чернівчанка Олена СТОРОЖУК. – Найбільше мироточить Афонська ікона Божої Матері. Я шприцом набрала рідину і віднесла до лабораторії. Ми намагалися визначити, що це за речовина, який її склад. Однак нам нічого не вдалося з’ясувати, ця речовина невідома науці. Ми спробували поєднати її з різними хімічними сполуками, але все одно не визначили, що це за речовина. Ми не змогли дати жодного висновку стосовно цієї речовини. Колір рідини – прозорий, запаху вона немає. Коли потрапляє на тіло, трішки пече. До речі, миро було дуже складно зібрати на аналіз. Воно ніби рідке, але зібрати у шприц надзвичайно важко.
– Особливо помітні сліди на іконі, де знедолені люди прийшли до Ісуса Христа, – каже отець Володимир. – На свята трапляється так, що голови знедолених повністю вкриті миром! Люди підходять до ікони, торкаються миро… Усі розуміють – це диво! Ми не можемо сказати, чому так відбувається. Це таємниця, ми лише помітили, коли це диво з’явилося, і спостерігаємо його. А чому Бог нам являє це? Важко зрозуміти. Миро – це милість, ласка Божа, яка виявляється на народ. Люди ідуть до храму і їм радісно усвідомлювати, що Бог чує їхні молитви і не віддалився від них. До Святодимитрівського храму приїжджають з усієї України. Ми відкриваємо церкву, люди моляться, торкаються ікон, радіють благодаті, яка ллється з них. Бог та церква не потребують жодного іміджу. Людям просто приємно відчувати Божу ласку та милість! Можливо, таким чином Бог просить людей схаменутися, замислитися над життям.
Був у Єрусалимі, відвідував храм преподобного Герасима у Йорданії. Там також мироточать ікони – на них утворюють пухирці, які потім лопають. Чув про таке диво у храмах Білорусії, Греції.
Ікони малював чернівецький іконописець. Це був приблизно 1997 рік. Цей самий автор малював й ікону, яка мироточить у Боянах. Іконописець запам’ятався тим, що показав справжню любов до написання ікон і малював він не заради грошей.
Валерія ЧОРНЕЙ
ДОВІДКА
Святодимитрівську церкву Української Православної Церкви названо на честь Святого Великомученика Димитрія Солунського. У листопаді 1999 року до храму зі святої гори Афон було передано частинку святих мощей Святого Великомученика Димитрія Солунського.
За документами, храм освятили 1901 року. 1960 року храм закрили аж на 32 роки. За комуністичної влади храм було понищено. Тут знаходилася центральна обласна фільмобаза. Вже 1991 року на прохання громади села храм віддали людям. За допомогою спонсорів, коштів людей храм було відновлено. Колись біля церкви були великі унікальні дзвони. На жаль, вони не збереглися.