Важко змиритися з тим, що не стало великого патріота Буковини – Миколи (Целестина) Суховерського. Філософськи можна собі пояснити все. Чоловік прожив 95 років, тобто вичерпався життєвий ресурс. Все зрозуміло. Однак… Він так багато зробив для України, своєї рідної Буковини, що його відхід у інший світ просто не до сприйняття.
На чужині працював задля відновлення Української держави
Народився Микола Суховерський 8 травня 1913 року у Великому Кучурові під Чернівцями, закінчив свій земний шлях у канадському Едмонтоні 18 серпня 2008 року.
Про нього я знав з документальних публікацій. Особисто довелося познайомитися у червні 1983 року у Ванкувері на конференції Асоціації канадських славістів, яка проходить в рамках конгресів гуманітарних асоціацій університетів Канади. Саме тоді конгрес відбувався в Університеті Британської Колумбії. А я перебував на науковому стажуванні у Саскачеванському університеті, з яким наш університет шістьма роками раніше уклав угоду про співпрацю. Угода безперервно продовжує діяти. Останнього разу вона підписана минулого року і діятиме по червень 2017 року.
Угода з Саскачеванським університетом створила можливості для широких досліджень в Чернівецькому університеті українсько-канадської проблематики. А знайомство з Миколою Суховерським, як і з іншими діаспорними українськими громадсько-політичними діячами та науковцями українського походження, суттєво цьому сприяло. Отже, на згаданій конференції Микола Суховерський зробив оглядову доповідь про життя української громади Країни кленового листка. Матеріалом він прекрасно володів, оскільки працював у керівних структурах Конгресу українців Канади, Українського національного об’єднання, брав участь у діяльності українського екзильного Державного центру. А ораторського мистецтва навчився ще в Чернівецькому університеті, здобувши тут ступінь магістра права, а перед початком Другої світової війни й ступінь доктора з політичної економії. Декілька років вів адвокатську практику в Чернівцях.
Своє життя Микола Суховерський, як, до речі, й вся його родина, присвятив справі визволення України від чужоземних займанців. Силою обставин змушений залишити Буковину 1940 року. Він на чужині продовжував діяльність на користь відновлення суверенної соборної Української держави, працюючи в екзекутиві ОУН полковника Андрія Мельника. Активну працю в ОУН Микола Суховерський розпочав ще на Буковині, виконуючи ряд функцій у її структурах.
Підтримував відому буковинську поетесу Ганну Дущак
Опинившись наприкінці 40-х років минулого століття за океаном, Микола Суховерський був змушений важко працювати фізично, наново здобувати освіту. Але крізь усі випробування долі гідно пройшов разом із дружиною Іриною, з родини Калиновських. Подружжя виростило двох доньок і сина, які зайняли гідне місце у канадському суспільстві та його складовій – українській громаді.
На час нашого знайомства Миколу Суховерського було визнано діячем українського суспільно-політичного руху як у Канаді, так і в лавах тих, хто, не покладаючи рук, боровся за прийдешнє незалежної України, хоч і був віддалений від неї багатьма тисячами кілометрів.
Ще раз повертаючись до конференції у Ванкувері, яка започаткувала наше знайомство, що з плином часу переросло у міцну дружбу і тісну співпрацю, хотів би відзначити, що в перерві між засіданнями мене з Миколою Суховерським познайомив тодішній директор Канадського інституту українських студій Манолій Лупул, також, між іншим, буковинського походження, щоправда, народжений вже в Канаді. Слово за словом – зав’язалася цікава розмова. Само собою зрозуміло, що Миколу Суховерського дуже цікавили міcця його дитинства, юнацьких і молодих років життя. Тим більше, що я був викладачем Чернівецького університету, де він здобув освіту.
Оскільки мені доводиться дотепер доволі часто бувати у Канаді, то ми ще з тих часів майже щорічно зустрічалися. А з середини 1980-их років, коли впала залізна завіса, наші зустрічі почастішали і стали тривалішими. У ті роки Микола Суховерський повністю віддався справі визволення України і відновлення її власної державності. Не він один допомагав українцям в Україні виборювати незалежність. Сотні й тисячі українських патріотів з діаспори робили те саме. Були особистості більш відомі і менш відомі, але їх надихала одна свята справа – воля України.
Для буковинців він став реальним уособленням людини, яка десь дуже далеко від рідного краю продовжувала жити інтересами Буковини, всієї України.
У 1990-1991 роках Микола Суховерський більше часу провів в Україні, аніж у Канаді. Ясна річ, що відвідуючи Київ, багато областей України, він значну частину часу проводив на Буковині. Він глибоко проймався долею своїх земляків, зокрема кучурівців. Допомагав їм морально і матеріально. Зокрема, підтримував відому буковинську поетесу Ганну Дущак, своїх численних родичів, зрештою, усіх знайомих і незнайомих людей, яким була потрібна допомога. Мені доводилося брати участь у його багатьох зустрічах з громадськими діячами, митцями і науковцями Буковини. Пригадуються, наприклад, зустрічі з незабутнім Назарієм Яремчуком.
„Напередодні референдуму 1 грудня 1991 року ми вели дискусії про майбуття України”
Особливе місце у зв’язках Миколи Суховерського з Буковиною зайняв Чернівецький університет, Вчена рада якого надала йому титул Почесного доктора за всі його дії на користь незалежності України, розвитку Буковини і, зокрема, Чернівецького університету. Крім збору коштів для розвитку друкарської справи в ЧНУ, він часто гостював у студентських аудиторіях, зустрічався з викладачами і студентами. Пригадується, як напередодні референдуму 1 грудня 1991 року на тодішньому Історичному факультеті (тепер – Факультет історії, політології та міжнародних відносин) ми вели жваві дискусії про майбуття України, її устрій, міжнародне становище, про те, кого б слід обрати Президентом України. Виявилося, що Суховерський мав рацію, коли висловив думку, що за тих обставин найкращим Президентом міг стати лише Леонід Кравчук. Суттєво доклався Микола Суховерський і до поглиблення стосунків Чернівецького університету з Канадським інститутом українських студій, що діє на базі Альбертського університету. З його ініціативи там закладено Меморіальний фонд імені Теодоти і Івана Климівих і Вічний фонд Целестина (Миколи) та Ірини Суховерських, на відсотки з яких поглиблюють свої знання студенти і науковці нашого університету. Буквально днями від’їздить до КІУСу докторант Кафедри міжнародних відносин Тарас Лупул, який опрацьовує тему про роль українців у творенні канадської нації. Трохи раніше там побував асистент тієї ж кафедри Іван Патарак, який пише кандидатську дисертацію про релігійне життя українців Канади. Зрештою, Микола Суховерський стояв біля витоків тієї співпраці Чернівецького університету з канадськими університетами і українськими громадськими організаціями Країни кленового листка, яка з роками бурхливо розвинулася.
Під час моїх відвідин Едмонтона, де мешкав Суховерський, а його – до Чернівців, ми постійно обговорювали різноманітні плани взаємодії. Наша остання зустріч відбулася у червні минулого року в його помешканні поблизу кемпусу Альбертського університету, де я і директор Центру канадських студій ЧНУ Віталій Макар відвідали його. Як завжди, він передав нам копії документів з особистого архіву. Він отримував чимало листів з України – з Дніпропетровська, Луганська, само собою – з Чернівців. Переписувався з громадськими і церковними діячами, з керівниками спортивних організацій. Усім ніс пораду, допомогу.
Очевидно Господь Всевишній давав йому сили і наснагу, щоб він до такого поважного віку зберігав ясність розуму, фізичні кондиції і бажання постійно щось робити на користь людей.
Спи спокійно, наш Друже, Ти за своє важке життя зробив все, що міг для України, Буковини, для всіх українців в Україні та поза її межами.
Юрій Макар, професор ЧНУ
