«У цирку рано дорослішаєш…»

16-річна чернівчанка Алла Петращук навчається в Коломийському естрадно-цирковому коледжі. Дівчина оплачує своє навчання сама. Для цього вона щоліта підробляє у приїжджих цирках. Цього літа їй пощастило: цирк "Банзай", у якому вона зараз працює гімнасткою та дресирувальницею голубів, приїхав до її рідних Чернівців. Тут ми Аллу й зустріли.
– У тебе просто неймовірна пластика. Це тобі від батьків передалося?
– Усі мене про це запитують. Насправді мої батьки не мають жодного стосунку до цирку, навіть ніколи не займалися гімнастикою.
– Де ти навчилася цирковому мистецтву?
– Я була дуже неспокійною дитиною. Мама йшла на роботу і залишала мене з бабусею. А я починала "творити чудеса". Коли я на стіні олівцями намалювала велику літеру "А", мама зрозуміла, що треба мене чимось зайняти і відвела до циркової студії "Капітошка". Мені було цікаво. Бували періоди, коли я не хотіла займатися, вирішувала залишити тренування, але мій вчитель Євген Айзіков постійно повертав мене.
– Пам’ятаєш свій перший виступ?
– Так, це було в дитсадку. Було багато глядачів. Після концерту мама зустрічала мене з квітами. А перший серйозний виступ був на площі. Тоді було страшніше, ще була проблема з музикою, тому я виступала без музики, але під аплодисменти.
– Розкажи якісь курйозні випадки, пов’язані з роботою в цирку.
– Щодня щось трапляється. Постійно щось рветься. Якось я перед виступом зачепила концертне трико, утворилася величезна дірка. А до мого виступу – три хвилини. І весь колектив дружно взявся робити таку ж дірку з іншого боку на трико, наче так задумано. Часто під час виступу з мене злітають чешки, доводиться постійно їх поправляти. Та загалом, навіть якщо за лаштунками в мене поганий настрій чи щось болить, коли я виходжу на арену – у мене все чудово. Просто я живу тим, що роблю. Особливо, коли підтримує публіка.
– Чи бували травми?
– Бувало, що коліно боліло під час виступу. Я не могла зігнути ногу та розігнути. А це якраз був виступ перед комісією. Я тоді не змогла завершити номер. Також постійно проблеми з хребтом. Лікарі взагалі мені забороняють займатися спортом. Якось мене заболіла спина, мені щось там вправили і сказали півтора місяця навіть не ставати на мостик. А в мене – виступ, тому я не послухалася. Але наче все добре.
– Тобі подобається мандрівне життя цирку?
– Так, подобається. Можна побачити світ. Хтось все життя сидить у офісі в м’якому кріслі і нічого не бачить. Я вважаю, це нецікаво. А ще в мене зараз у цирку дуже хороший колектив, всі одне одного підтримують, підказують, як краще зробити, чого краще не робити. У цирку рано дорослішаєш. Тут навчишся всіх професій, бо сам собі готуєш, шиєш, обираєш, що одягнути, забезпечуєш себе. Мені іноді навіть нецікаво спілкуватися зі своїми однолітками, бо я звикла бути серед дорослих.
Галина МАРКІВ