Приклад: Чернівці

Чернівці вважаються у Німеччині "духовною формою життя", містом, де колись жили "люди і книжки", містом з багатим літературним спадком, спадком, який, щоправда, зокрема, і діями німців значною частиною був знищений. І все ж, під час мого відвідання Чернівців десять днів тому я, на превелику радість, побачив живе місто, яке не лише починає усвідомлювати свій спадок, але й демонструє важливі ініціативи, які живляться індивідуальною снагою чернівчан.

Хто в Україні вже давав собі звіт про те, що одна з чотирьох визначних всесвітніх пам'яток культурної спадщини України знаходиться в Чернівцях? Колишня резиденція митрополитів Буковини, сьогодні місцезнаходження університету, отримала у червні 2011 р. від ЮНЕСКО жаданий титул. Як говорить прислів'я, успіх має багато батьків, і, безперечно, представники сьогоднішньої місцевої адміністрації внесли свою лепту у цей почесний статус; рушійною силою прийняття відповідного рішення була, без сумніву, команда Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, згрупована навколо Тамари Марусик, за ректорства Степана Мельничука. Проблему витрат, пов'язаних з успішним відстоюванням заявки через Київ, завдяки великій частці власної ініціативи було вирішено, і значні та наполегливі зусилля врешті-решт увінчалися успіхом.

Ще одним добрим прикладом того, як Чернівці відроджують свій "бренд" міста самобутньої культури, є поетичний фестиваль "Meridian Czernowitz", який за два роки свого існування привернув до себе увагу також і далеко за межами України. Навіть якщо зниклі культури не оживиш і не заміниш чимось іншим, ця ініціатива, позначена надзвичайним натхненням, показує, як з нічого можна створити дещо, сприяючи тим самим руху батьківщини вперед та її інтеграції у велику Європу.

Для мене було радістю відкрити для себе нові, досі не відомі мені містки між Україною та Німеччиною. Український поет Юрій Федькович знайшов свій шлях у літературу через посередництво німецької мови; також і перші успішні проби пера письменниці Ольги Кобилянської були здійснені німецькою мовою, перш ніж вона стала примітною українською письменницею та водночас борцем за права жінок. І знову таки ж, ніхто з українців не зробив для німецькомовної спадщини в Україні більше, ніж мешканець Чернівців професор Петро Рихло.

Звичайно, в Чернівцях довелося зіткнутися також і з загрозливими сторонами незміцнілої демократичної державності. Те, що можна зняти з посади обраного більшістю голосів міського голову, причому нові вибори мера на тривалу перспективу, як здається, не передбачаються, показує, яким неоднорідним є обходження з правом у різних сферах політичного життя. Десь воно "формально" підняте на високий рівень, а десь воно, схоже, трактується досить вільно. Як довго ще можна буде виправдовуватися тим, що Україна  "молода держава"?

Але як би там не було, щодо міста Чернівці я спокійний. А якщо запланований Музей чернівецьких поетів стане реальністю, то місто отримає ще одне місце культурного притяжіння. Аналогічно, як Музей історії та культури євреїв Буковини, він стане черговим важливим пунктом, де як гості, так і місцеві жителі зможуть познайомитися з багатою і розмаїтою історією та культурою міста. Чернівцям дотепер вдавалося уникати багатьох помилок, допущених іншими українськими містами в ході модернізації. Навпаки: місто запрошує до себе в гості відкритою атмосферою, пожвавленою пішохідною зоною та симпатичними місцями, де можна невимушено прогулятися або посидіти. Тож хай так буде й надалі.

Ганс-Юрґен Гаймзьот, Посол Німеччини в Україні