Половина виборців не знає, кого обрали нардепом на їхньому окрузі. А більше половини – 60,4 відсотка – не знає, у якій фракції працює їхній депутат. Про байдужість українців до народних обранців свідчать результати опитування фонду "Демократичні ініціативи".
Чи знають буковинці своїх обранців, з’ясовував кореспондент "МБ".
"Нікого знати не хочу!"
Якщо пересічні чернівчани ще можуть пригадати три-чотири прізвища депутатів Верховної Ради, то обранців місцевих рад не знають. У цьому ми переконалися, поспілкувавшись із відвідувачами та працівниками ринку на Червоноармійській.
30-річний продавець продуктів Віктор Штефанович зневірився в обранцях усіх рад. Він вважає, що його інтереси ніхто не відстоює: ні Верховна, ні міська ради.
– Не знаю, кого обрали до парламенту від мого округу, і знати не хочу, – каже продавець. – Я вже давно нікому не вірю. Погляньте, у нас ціни на пальне закладені у дорожній збір. І він нині набагато вищий, ніж тоді, коли був фіксований. Хіба дороги стали кращими? Ні! Я сплачую податки і соціальні внески. Грошей вони збирають дуже багато! Якщо взяти всі соціальні внески, які сплачують люди, то пенсіонери мали б їздити золотими машинами! А нардепи сидять собі й зовсім нічого не роблять!
З усіх депутатів парламенту пригадала лише Миколу Федорука продавець Світлана Сергіївна. Жінка теж не задоволена роботою парламентарів:
– На дідька мені здалися ці депутати? Нікого знати не хочу! Знаю лише те, що в Раду потрапив Федорук. Але я хотіла, щоб Михайлішин там був. Я за нього голосувала… Федоруку вже вистачить…
– Не пам’ятаю, що їла вранці, а ви запитуєте, за кого я голосувала в 2010-му, – перебиває жінку сусідка по торговому ряду пані Людмила. – Ніколи й ні до кого з депутатів я не зверталася за допомогою чи порадою. Користі від них немає!
– А не чули, щоб якийсь депутат кому-небудь допомагав фінансово?
– Ого! Та ви що! Допомогли вони… Розігналися і ще раз дали!
А ось продавець м’яса Марія із Хотина знає депутата, який переміг на її 204 окрузі.
– Це Артем Семенюк. Я за нього голосувала. Але він, як і всі інші депутати, у нас нічого не робить. Ями в Хотині які були, такі й залишились! За зиму вони нічогісінько не зробили. Так само нічого не чути про Семенюка. Він весь у бізнесі!
– Знаю, що він привітав усіх жінок із 8 Березня. Квіти роздавав усім: від хати до хати, – додала жінка. – Але тими депутатами не дуже цікавлюся. Я щодня їжджу до Чернівців: вдосвіта з дому, вночі – додому. Бачу лише м’ясо і базар! Ніколи не зверталася до них і не буду. Якби зараз були вибори, навіть не пішла б голосувати. Немає за кого голосувати. Цей Яценюк там скаче… Що він там означає?! Чи той боксер – він у політиці ніц не розбирається. Вони всі втечуть за кордон. Так само, як той полетів в Ізраїль… Черновецький…
Знають лише тих,
хто працює з людьми
Із 10 людей, яких ми опитали на ринку, лише четверо змогли назвати депутатів зі свого округу в парламенті. Прізвища жодного депутата обласної чи міськради від людей ми не почули.
Те, що люди не знають своїх депутатів, спричинено апатією виборців до політики. Так вважає депутат міськради Василь МАКСИМЮК.
– Мене виборці знають, бо до нас надходить чимало звернень від жителів, – каже він. – Якщо можемо, відразу намагаємося допомагати. Як правило, виборці знають своїх депутатів у тих районах міста, де ці обранці працюють. Скажімо, коли я виконував обов’язки керівника Калинівського ринку, найбільше звернень від людей мені надходило саме з Садгори та Жучки. Нині пишуть люди з вулиць Комарова, Гайдара, Стасюка. А те, що чимало людей не знає своїх обранців, не провина депутатів. Мабуть, це така апатія до політики. Люди зневірилися.
А ось опозиціонер у міськраді Олексій Каспрук вважає, що чимало депутатів просто халатно ставиться до обов’язків:
– Якщо вся депутатська діяльність зводиться до того, щоб ходити на сесію раз на місяць чи провести прийом раз на місяць, то користі не буде. І люди тебе не запам’ятають. Потрібно працювати так, щоб люди між собою говорили: "Підійди до того депутата, він допоможе".
Депутат повинен захищати громадянина перед владою. Очевидно, провладні депутати цього не роблять. А опозиційні – якщо й роблять, то не завжди їм вдається досягнути бажаного. Бо влада їх ігнорує. Нещодавно до мене звернувся один виборець, попросив допомоги. Згодом він зустрів чиновника. А той чоловікові сказав: "Навіщо ти до них звернувся? Це ж все одно, що до звичайного перехожого звернутися".
Микола КОБИЛЮК
