«У мене манія чистоти»

Програми за участю Ольги Фреймут дивляться й ті, хто її обожнює, й ті, кого вона дратує, коли викидає через вікна штучні вазони і стрибає через ті самі вікна на височезних підборах.

– "Ревізор" і Чернівці...

– Програма "Ревізор" приїхала до Чернівців навмисно навесні, щоб показати туристичний маршрут із красивою австрійською архітектурою і затишними кав’ярнями. І вона присвячена тому, щоб люди приїжджали до Чернівців, адже тут гарно, тут стараються. Мені місцями було страшно, місцями – соромно. Були такі чоловіки... Мені було соромно за них, бо я знала, що вони перед усією країною ганьбляться... Але загалом – у вас дуже щирі люди у галузі послуг.

– Ви відзняли вже півсотні програм. Чи було таке, що і в кадр не потрапило?

– У готелях знаходимо багато використаних жіночих прокладок. Таке не покажемо. Під матрацами знаходимо різне, найгірше, що показали, – використаний презерватив. Коли натрапляємо на таке бридке – зупиняємо зйомку, бо нудить. Мені дивно, як так люди можуть робити. Вважаю, слід змінювати себе, щоб змінився світ навколо тебе. Доки знаходитиму такі речі у готелях – ще не настав той час, коли можна сказати, що наше суспільство змінилося.
Моя дитина ніколи у житті не викине папірець не у смітник. Мене викликала вихователька у садочок: "Вибачте, але Злата лише поїсть – одразу біжить чистити зуби". Вона помішана на чистоті: у неї першої в групі закінчуються мило, зубна паста.

– Ви навмисно одягаєте підбори та вишуканий одяг?

– Моя шестирічна дочка Злата каже: "Боже, у мами свято! Панчохи вдягла!" Під час перегляду програми вона заплющує оченята, бо хвилюється, що я по снігу бігаю в туфлях. Це мій принцип. Бо люблю тих, для кого працюю. Зрештою, у мене в гардеробі немає кросівок. Така у житті – така й у кадрі.

– Але ж у такому одязі стрибати через вікна...

– Але коли офіціант бачить, що жінка на підборах лізе через вікно, то подає руку. Якби я лізла у спорядженні альпініста, він відійшов би – і я впала б. У Вінниці був кадр, де я залізаю на підборах, і в цей момент дивлюся, що стою у жінки, яка їсть десерт, над головою. Й у мене від цього всього паморочиться у голові, я падаю, і мене ловить офіціант. Якби його там не було, я розбила б голову. Коли ти на підборах – справжня леді, якій хочуть подати руку. Тому цей образ – це я. У "Ревізорі" – троє дизайнерів, які створюють вбрання. Ви ж бачите, що я можу в дорогій сукні рибу в руках тримати чи як м’ясо хляпає на коліна... Багато суконь потім неможливо відремонтувати.

– Коли програми дивишся, так смішно... Вам також?

– Буває дуже смішно. Наприклад, у Маріуполі ми хотіли пройти у стриптиз-клуб, нам то не зовсім вдалося, дивимося – голий чоловік біжить. Ніч, я за ним із мікрофоном, нам смішно... Я не розумію... Але вже розумію, що це вже не програма "Ревізор", і чоловік просто собі біжить. Але мені вже так цікаво. І я біжу, оператори – за мною... Прибігла до нього, він бідний сумкою прикриває свої причандалля... Я сміюся – не можу нічого у нього запитати, що запитаєш у голого?

– Ви завжди у білих рукавичках... А які ви вдома?

– Якщо чесно, мені багато допомагає моя мама, яка зараз виховує мою Злату. У мене вдома є помічниця, яка допомагає мити вікна, робити більш глобальну роботу. Але я дуже всього бриджуся, і це правда. У мене чисто. Але немає такої маніакальної чистоти. Мама дбає за неї. У нас щодня миють підлоги, витирають пил. Це усе моя мама. Я до цього спокійніше ставлюся. Але у мене у мийці на кухні ніколи не побачите брудного посуду. У мене манія чистоти, це правда. Це від мами передалося, а мамі – від бабусі. У нас бабуся-німкеня.

– Ну і як не запитати про особисте життя?..

– Чоловіки виходять із моди. Тому двоє, троє... Ми ж змінюємо туфлі, тому можемо й чоловіка змінювати. Оце "одинока мама", бідна нещасна... А мені дуже зручно, адже Злата належить тільки мені. Не розумію, чому жінка так чекає, коли їй скажуть: "Виходь за мене заміж". Мені здається, чоловік має чекати цих слів від нас, жінок. Тому те, що у мене було двоє чоловіків... Із другим вінчалися у церкві. Ми планували розписатися у РАЦСі, але мене сервіс не влаштовував: побачила свідоцтво про смерть, яке валялося. А з татом Злати була заручена, але ми так і не одружилися. Він живе у Лондоні, у нас чудові стосунки. Не зарікаюся, вийду заміж чи ні, але це не моя мета. Тому всіх самотніх мам, дівчат, які не вийшли ще заміж, а їм "вже тридцять", як і мені, прошу не впадати в депресію. Ви не вийшли заміж, бо зараз у жінок дуже високі стандарти, і вже якийсь п’яничка, якого треба відмивати і приводити до тями, нас не влаштовує. Жінки самі навчилися відстоювати своє "я", працювати на себе і на свою сім’ю. Мені здається, що слід народжувати дітей – у стосунках, без стосунків. Бог завжди допоможе покласти дитину на ноги.
Юлія Боднарюк