Кіноогляд від Ксенії Прокопець

"Чотири рази"
Італія, 2010
Режисер – Мікеланжело Фраммартіно
У ролях: Джузеппе Фуда, Бруно Тімпано, Назарено Тімпано

Тихе середньовічне село на самому півдні Італії. У ньому доживає останні дні 90-літній пастух. Ми довго спостерігаємо за неквапливими буднями старого: зранку він виводить стадо кіз на гірські пасовиська, ввечері заходить до церкви, де за пляшку молока стара прибиральниця дає йому дрібку пилу, зібраного на підлозі храму. Його старий розмішує у воді та приймає перед сном – так він лікує свій, мабуть, туберкульоз. Та одного разу пастух залишається без чергової дози "ліків" і наступного дня помирає. Але розповідь продовжується: тепер у фокусі уваги козеня, народжене у момент смерті старого, згодом естафета переходить до величної ялини, яку селяни зрубають для участі у святі, і далі – до деревного вугілля, на яке перетворюють ялину вуглярі. Коло замикається: так завершується історія подорожі однієї душі. Фільм без слів: усе зрозуміло і без них.

"Погорільці"
Канада, 2010
Режисер – Дені Вільньов
У ролях: Любна Азабаль, Мелісса Дезорме-Пулен, Максим Годетт

"Смерть ніколи не є кінцем історії. Завжди залишаються сліди", – цими словами одного з героїв можна охопити історію Наваль Марван. Після смерті жінки її діти-близнята отримують з рук нотаріуса два конверти, які вони мусять передати батькові та братові. Раніше вони зі слів матері знали, що їхній батько помер, а про брата взагалі чують уперше. Жанна і Сімон вирушають на Ближній Схід у пошуках своїх заплутаних коренів. У цій довгій подорожі брат і сестра довідаються про сумну долю матері, яка спіткала її через любов до сина біженця, та про жахливі наслідки цієї любові. Молоді люди мусять дістатися приголомшливої істини і відчути гіркоту давньої ненависті та солодкість кохання. Фільм балансує між теперішнім і минулим часом, відкриваючи не лише "скелети в шафі", а й звичаї Ближнього Сходу та страхіття братовбивчої війни.

"Тихий хаос"
Італія, 2008
Режисер – Антонелло Грімальді
У ролях: Нанні Моретті, Валерія Голіно, Алессандро Гассман

П’єтро Паладіні – досить успішна людина: у нього є хороша робота, дружина і десятилітня донька. Але в одну мить все різко змінюється: відпочиваючи на пляжі з братом, він рятує жінку, а коли повертається додому, дізнається, що його дружина несподівано померла. Можливо, якби він приїхав на кілька хвилин раніше, все було б інакше. Тепер П’єтро доводиться самостійно піклуватися про доньку. Щоранку він привозить Клаудію до школи, а сам залишається чекати на неї на лавочці у сквері навпроти. Він проводить в очікуванні цілі дні, стає завсідником місцевого кафе, знайомиться з мешканцями навколишніх будинків. Його провідують колеги по роботі, друзі, рідні, і для всіх він знаходить час та співчуття. Ось лише самому собі допомогти дуже важко… У фільмі, на перший погляд, немає нічого особливого, але своєю простою реалістичністю він розчулює до глибини душі.