Ще нещодавно нас зворушували виступи маленької Марічки Яремчук на "Буковинській зірочці", "Слов’янському базарі", "Шлягері року". А нині Марічка – вже студентка другого курсу двох вузів: столичного та чернівецького. Через декілька тижнів дівчина відсвяткує 18 років.
"МБ" зв’язався з Марічкою, щоби розпитати про студентське життя і творчі плани.

"Всі сесії
в обох вузах здала на "відмінно"

– Марічко, в яких вузах ти навчаєшся?

– У Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтва за спеціальністю "естрадний спів". Також заочно вступила до Чернівецького національного університету на факультет історії, політології та міжнародних відносин, спеціальність "міжнародна інформація". Люблю гуманітарні науки. Ну, а вокал – це, як-то кажуть, моє. Адже у майбутньому бачу себе співачкою. Але вирішила підстрахуватися ще однією професією.

– Не важко навчатися одночасно у двох вузах?

– Чесно кажучи, гадала, що буде складніше. Поки що встигаю. Оце днями приїхала з Чернівців, здавала сесію. Наразі усі сесії в обох вузах здала на "відмінно". Тож мама мною задоволена. Хоча не можу сказати, що я дуже наполеглива студентка. Просто навчання мені легко дається. Дається взнаки навчальна база, яку я отримала у рідній гімназії №4. Часто знання, здобуті там, допомагають мені на парах.

– У Києві жити подобається?

– До Києва я вже за два роки звикла. Іноді навіть гублюся, де мій дім – у столиці чи у Чернівцях. Живу на квартирі, яку винаймаємо разом із одногрупницею. Київ – це місто для заробляння грошей, реалізації себе, розвитку кар’єри. Тому поки що планую бути тут. Але мені хотілося б, щоби мої діти виросли у Чернівцях. Адже тут кращий екологічний стан, крім того, особлива атмосфера, чудова архітектура. Отримуєш задоволення просто від того, що гуляєш рідними вулицями. Тут дуже спокійно, затишно. А Київ – дуже бурхливе місто.

– Ти багато виступаєш?

– Концертів вистачає – на Тернопільщині, у Києві. Виступи не заважають навчанню. Адже, щоби стати справжнім артистом, потрібно багато практики. Проте сольно ще не виступаю і свій альбом не записую. Адже 60-70 відсотків мого репертуару – пісні батька, перероблені на сучасний лад. А якщо вже сольно виступати чи видавати альбом, треба мати власні пісні.

"Я дуже схожа на тата – не лише зовні, а й рухами, голосом"

– Окрім батькових пісень, композиції яких авторів виконуєш?

– Поки що шукаю свій репертуар. Хороша пісня, яка може стати хітом, – це, безперечно, дефіцит. Але загалом матеріалу вистачає. Наприклад, чудові композиції мого чернівецького викладача з вокалу, поета-композитора Оксани Кирилюк, київських авторів. Також щось пробую писати сама. Хоча це більше ескізи, ніж пісні. Співаю різними мовами – українською, англійською, італійською, російською. Але український репертуар переважає. А на вечорах пам’яті батька виконую його пісні, щоби люди їх не забували. Для мене це святий обов’язок.

– Тобі хтось допомагає "пробитися" у столичному шоу-бізнесі?

– Так, батькові зв’язки даються взнаки. Багато його друзів мене підтримують. Зокрема музикант Ян Табачник дуже мені допомагає. Він для мене – як другий тато.

– А хто для тебе є музичним кумиром?

– Звісно, насамперед батько, він для мене – номер один. А взагалі у мене в кожному музичному стилі є свій кумир. Люблю слухати різну музику – поп, рок, джаз, R’n’B. Вважаю, що у кожному стилі є своя родзинка. Мені подобається творчість Елтона Джона. Також захоплююся Крістіною Агілерою. Але нікого не намагаюся копіювати. Кажуть, я дуже схожа на тата – не лише зовні, а й рухами, голосом, манерою виконання. Але ця схожість існує, мабуть, на генетичному рівні. Єдине, чого мені хотілося б, – це щоби публіка хоча б на п’ять відсотків любила мене так, як тата. Бо він у глядачів мав справді шалений успіх.

– Чи підтримуєш зв’язок із братами – Назарієм і Дмитром?

– Ми рідко бачимося – переважно у день народження та день смерті тата. У них своє життя, вони зайняті люди. Та й у мене мало вільного часу. Але під час зустрічей нормально спілкуємося. У день народження батька, 30 листопада 2010 року, йшлося про те, щоби на 60-ліття від дня його народження виступити на сцені разом із братами. Це було би непогано.

– Ти вродлива дівчина і, напевно, маєш багато шанувальників?

– Дякую! Звісно, не без цього. Але заміж найближчим часом точно не збираюся.

– Другого березня тобі виповниться 18 років. Про який подарунок мрієш?

– На день народження я хотіла поїхати з мамою до Єгипту, але у зв’язку з останніми подіями у цій країні це небезпечно. Тому, напевно, разом із рідними та друзями вирушимо в гори. Не хочеться влаштовувати пишні бенкети. Щодо подарунка, то мрію про автомобіль. Ми з мамою вже уклали "угоду": вона мені дарує авто, а я вчуся ним керувати, а ще на "відмінно" здаю сесії.
Галина МАРКІВ