24 липня виповнюється 115 років від дня народження видатного оперного співака-буковинця Ореста Руснака. Змушений прожити більшу частину свого життя далеко від рідної землі, він ніколи не переставав бути українським співаком і ніколи не втрачав духовного зв’язку зі своїм рідним краєм. Співакові аплодували в Мюнхені та Відні, у Празі та Берліні, в Торонто і Нью-Йорку… А в австрійському місті Граці він отримав від публіки золотий вінок.

Про кар’єру співака мріяв змалку

Народився Орест Руснак у родині дрібних шляхтичів у Дубівцях, що на Кіцманщині. У родині Руснаків було восьмеро дітей. Батько Манолій був дяком у церкві. Його музичні здібності успадкували троє синів – Орест, Денис і Нестор. Пізніше від Ореста цей талант перейняв його син Володимир-Вольфганг, який теж став оперним співаком.

Підлітком Орест випасав корів та коней. Часто допомагав батькові співати у церкві. Коли син підріс, Манолій віддав його до дяківської школи при Митрополичій Резиденції в Чернівцях. Пізніше співак пригадував: "Як кожен українець, співати любив змалку. Та любов до співу не втрачалась у мені навіть під час моїх найперших авансів: щасливого переходу від випасання корів до коней, а від коней до гімназії…" Пізніше хлопець продовжив навчання в Чернівецькій учительській семінарії, де був найкращий хор.

Перша світова війна завадила 19-річному юнакові закінчити навчання в семінарії. На початку 1915 року його забрали до австрійського війська. Служив Орест до останніх днів існування Австро-Угорської імперії. Під час української революції 1918-1920 років брав участь у бойових діях на українсько-польському фронті. Після поразки українських сил опинився в таборі для інтернованих на території Чехії. Тут Орест вступив до Празької консерваторії. Талант юнака привернув увагу професора Егона Фукса, який по-батьківськи дбав про свого учня і після закінчення консерваторії. Він посприяв підписанню контракту Ореста Руснака з Кенігсберською оперою 1924 року.

"Йшов зі сцени, засипаний квітами й оплесками"

Перший виступ співака на німецькій сцені відразу ж приніс йому популярність. Місцева преса називала Ореста Руснака "українським Карузо", "молодим українцем, який має Богом даний теноровий голос найсолодшої звукової принади". Деякі рецензенти заявляли, що "запрошення Ореста Руснака – щастя для театру", бо "цей співак має справжнє золото в горлі й своїми виступами приносить славу театрові".

Навесні 1925 року Орест одружився з племінницею директора оперного театру в Кенінгсберзі Єлизаветою Герлах. Вона, як згадував співак, на першому його виступі в Кенінгсберзі з китицями квіток віддала йому і власне серце.

Незважаючи на великий успіх, співак дуже тужив за батьківщиною. І 1926 року відвідав рідних на Буковині. Він виступив із концертом у залі Музичного Товариства у Чернівцях. Про цей виступ писала газета "Рідний край", зазначивши, що "це довгоочікувана нагода почути голос дорогого земляка, ніжного соловейка, яким любується і незвичайно дорожить весь німецький і чеський світ".

Через два роки співак знову приїхав на Буковину і дав два концерти у міському театрі. Співав арії з опер Моцарта, Пуччіні, Доніццеті, Гуно. Звучали й пісні українських композиторів М. Лисенка, С. Людкевича, Д. Січинського. У репортажах із концертів відзначалося, що Руснаків спів приніс "справжню мистецьку насолоду навіть найвибагливішим слухачам. Усіх зачарували його мелодійний і м’який голос, тонке чуття та ясна дикція… Захопленню публіки не було меж. Співак ішов зі сцени, засипаний квітами й оплесками". Втретє Орест Руснак навідався в рідні краї 1931 року. Про свої враження від виступу він розповів тодішній газеті "Час": "Дуже задоволений моїми двома концертами і прийомом, який мені влаштувало українське студентство… Ніколи не забуду ці найкращі хвилини мого життя". Востаннє Орест Руснак побував на Буковині 1935 року – померла мама. У Дубівцях співак пробув місяць.

Навесні 1929 року українське посольство запропонувало співакові здійснити гастрольне турне містами України. Орест отримав офіційне запрошення на виступ у Харкові від народного комісара освіти Миколи Скрипника. На концертах глядачі були приємно здивовані, що артист, який багато років прожив за кордоном, знав багато українських пісень. Влада пропонувала йому залишитися в Україні. Однак у співака тоді вже був підписаний контракт із оперним театром міста Хемніца. Крім того, там була його сім’я. Після довгих роздумів Орест повернувся до Німеччини. Але наступного року знову приїхав до України, цього разу вже з дружиною. У Києві дав п’ять концертів, десять – в Одесі, сім – у Харкові… Успіх неймовірний! Орест і його дружина з великою вдячністю згадували поїздку Україною, сердечний прийом, який вони відчували скрізь.

Завжди вважав себе українцем

Далі співака запросили до театру в австрійському місті Грац. Тут він виконав головні партії в операх Верді, Пуччіні, Вагнера тощо. Кожна вистава за його участю ставала сенсацією. А партію в опереті Франца Легара "Країна усмішок" він виконував сорок разів! Композитор приїхав на один із його виступів. Гра Руснака справила таке велике враження на Легара, що він заплакав від радості. А потім вийшов на сцену, довго дякував співакові та подарував йому свій портрет із написом "Видатному виконавцеві ролі".

Дуже зворушливим був останній виступ співака в Граці. Партію в опері Верді "Трубадур" на прохання глядачів він виконував шість разів. Зал аплодував стоячи і вигукував: "Браво! Браво Руснакові! Біс!" На сцену летіли сотні букетів троянд. Публіка не могла стримати сліз. Після концерту прихильники несли співака на руках аж до його квартири.

1931 року Орест Руснак почав співати у Баварській державній опері. Під час підписання контракту дирекція поставила йому вимогу: підібрати мистецьке ім’я з німецьким акцентом. Співак взяв дівоче прізвище дружини – Герлах, а ім’я – Рудольф (так звали його улюбленого героя з опери Пуччіні "Богема"). Однак німецького громадянства Руснак ніколи не приймав і все життя вважав себе українцем. Рейх нагородив співака високим титулом "камерзінгера". Проте Руснак не побажав влитися у німецьку расу, хоча його дружина і була німкенею…

Після закінчення Другої світової війни виступав перед українськими емігрантами в таборах для так званих "переміщених осіб". В одному з них у співака стався серцевий напад. Роботу в оперному театрі довелося покинути. На запрошення української діаспори Орест їздив до Канади та США. Виступав у Торонто, Монреалі, Чикаго, Нью-Йорку… Ця поїздка остаточно підірвала здоров’я. Хвороба прикувала його до ліжка. Він уже не виходив із дому. 23 січня 1960 року співак відійшов у вічність.

У Чернівцях на Алеї зірок є зірка і братів Руснаків. А в краєзнавчому музеї зберігаються концертні афіші Ореста Руснака та його листи до рідних. У його рідних Дубівцях відкрили музей, де знаходиться чимало матеріалів про життя і мистецьку діяльність братів Руснаків – Ореста і Дениса.

У Дубівецькій середній школі відкрили музей братів Руснаків. 
Валерій БЕЛІНСЬКИЙ,
Надія БУДНА