25 квітня виповнюється 70 років американському актору Алю Пачіно. До речі, Аль – це ніякий не артикль чи щось подібне, це скорочення від Альфредо. Так у них там заведено: Біл, Сем, Том, Аль… У своєму віці Аль Пачіно усе ще користується попитом – і як актор, і як жених, бо досі неодружений. Хоча має трьох "легальних" дітей від двох жінок і каже в інтерв’ю, що дітки – це і є головне його надбання. Можливо, трішки лукавить, бо таких титулованих акторів, як Пачіно, на світі знайдеться небагато. Він володар так званої "потрійної корони": "Оскара", "Золотого глобуса" і "Тоні" (театральна нагорода). Його одностайно обожнюють як критики, так і глядачі, що, як відомо, трапляється нечасто. Здається, що норовлива Фортуна просто живе у нього вдома, припнута на ланцюжку. Проте я насмілюся стверджувати, що доля Пачіно-актора склалася досить сумно. І винна у цьому тоталітарна машина Голівуда, яка перемелює дорогоцінні таланти і викидає на ринок запаковані в стандартні амплуа напівфабрикати.
Негарний і непрезентабельний
Винятковий талант у маленького Аля проявився дуже рано. Щоразу після повернення з кінотеатру, куди його часто брала з собою мама, він показував рідним цілі епізоди з переглянутої стрічки. Вочевидь, кіно було єдиним вікном у світ для хлопчика, якого мати і бабуся ретельно оберігали від реалій південного Бронксу, майже не випускаючи з дому. Пізніше Аль дякуватиме їм за це у своїх інтерв’ю, тому що багато сусідських хлопчаків закінчили погано – хто в’язницею, а хто й смертю від кулі чи передозу. За походженням Пачіно справді італієць (точніше, навіть сицилієць), але не те що про мафію, а й про справжню піцу він мав досить приблизне уявлення, оскільки ріс у дуже бідній родині. Батьки розлучилися, коли йому було лише два роки, потім довго передавали хлопчика одне одному, аж доки він остаточно не оселився в родині матері. Там у трикімнатній квартирі мешкало дев’ятеро людей. Що ще залишалося малому Альфредо, крім втечі у дивовижний світ кіно?
Втім, у кінематограф Аль прийшов у тридцять років, ставши спочатку справжньою зіркою театру. Згадану вже премію "Тоні" Пачіно отримав 1969 року за бродвейську виставу "Чи носить тигр краватку?". Проте Френсіс Форд Коппола – хрещений батько "Хрещеного батька" – побачив і оцінив Аля все ж таки не на театральній сцені (далекувато голівудським режисерам ходити з Каліфорнії на нью-йоркські вистави), а у фільмі 1971 року випуску "Паніка у Нідл-парку". Там Пачіно зіграв молодого і доволі веселого наркомана, в якого точно не було нічого спільного з жодним із Корлеоне. Тож керівництво кінокомпанії "Парамаунт" мало не пальцем біля скроні крутило, коли Коппола показував їм цього хлопця як найкращого претендента на роль Майкла в екранізації "Хрещеного батька". "Він негарний і непрезентабельний", – казали продюсери. "Але він геніальний", – відповів режисер.
Завжди озброєний
Не дивина, що й глядачі визнали Пачіно генієм після його появи у першому ж "Хрещеному батькові". Зіграв він насправді неперевершено. Майкл, наймолодший та найкращий із синів дона Корлеоне, не хотів мати нічого спільного з мафією, але обставини склалися так, що не залишили йому вибору. І якщо на початку фільму ми бачимо молодого закоханого чоловіка, який благополучно повернувся з війни і весь сяє надіями на щасливе життя, далеке від звичаїв своєї родини, то в кінці сяйво зникає, тьмяніє погляд – і перед нами людина, буквально розчавлена своєю долею.
Отже, Майкл Корлеоне – зіркова роль Пачіно. Але, як це нерідко буває з дуже яскравими ролями, після трилогії про хрещеного батька актор у певному сенсі був змушений грати її все життя. Голлівудським продюсерам немає діла до тонкощів акторства: якщо цей хлопець добре продається в ролі мафіозо, значить пістолет йому в руки. Більшість ролей Пачіно – це нелегально або легально озброєні люди: гангстери, поліцейські, військові. Невеличкий відступ від амплуа – відставний полковник – так усіх вразив, що нарешті, після шести номінацій, актор отримав "Оскара". Йдеться, звісно, про "Запах жінки" – американський рімейк класичної італійської стрічки. До речі, "переспів" так сильно поступається оригіналу, що лише Аль Пачіно своєю харизматичною грою і "витягнув" це досить слабке кіно. Маленький та далеко не вродливий, у деяких моментах він навіть значно сексапільніший за писаного красеня Вітторіо Гассмана – виконавця головної ролі в оригінальному фільмі. Чого варте саме лише танго наосліп! Не закохатися неможливо.
Старий і шалений
Розповідають, що у 80-ті роки Пачіно сильно запив. На чотири роки взагалі зник зі світу кіно. Як повідомляється в інтернет-біографіях, це сталося після "низки невдалих робіт". Цікаво, що однією з таких невдач називають фільм "Автора! Автора!". Це зовсім не характерна для Пачіно роль драматурга-невдахи, який несподівано для себе самого виявився талановитим… батьком. До нього "прибиваються" діти його дружини від попередніх шлюбів, і він безперервно вирішує їхні проблеми. Як і проблеми непутящої дружини. Ця роль швидше для Дастіна Хофмана – іншого "великого малого". Ось таких заходів на чужу територію Голівуд не пробачає. І хоч зіграв Пачіно, як завжди, чудово, був неймовірно зворушливим і невпізнанним, критики та примітивні глядачі його зацькували.
Отож, трішки шкода, що безмежний талант у підсумку витрачено здебільшого на суворі погляди, короткі репліки або ще гірше – експлуатацію зовнішності, як в "Адвокаті диявола". Але не все так трагічно. Наприклад, наступного року має вийти стрічка, де Пачіно грає Сальвадора Далі. Звичайно, це буде старий Далі, ще шаленіший, ніж замолоду. Чекаємо з нетерпінням!
Оксана ДРАЧКОВСЬКА
