Головна інформація на майбутнє: на вересень цього року у Чернівцях заплановано грандіозний міжнародний поетичний фестиваль "MERIDIAN CZERNOWITZ". Запрошено учасників з Австрії, Німеччини, Швейцарії та – закономірно – України. Щоб ви собі уявили рівень цього фестивалю, зауважу, що від України в ньому візьмуть участь Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Наталка Білоцерківець, Олег Лишега, а також празький гість Ігор Померанцев. А ще ж приїде чимало талановитої молоді. У рамках фестивалю відбудуться не лише поетичні читання, а й різноманітні перформенси із застосуванням найновішої техніки.
Але ще до вересня організатори фестивалю (а організаційну частину взяв на себе племінник Ігоря Померанцева – Святослав) вирішили провести кілька розминок. Зокрема в травні на Чернівці очікує невеличкий польсько-український поетичний вечір. У цьому ж фестивальному контексті у виставковому центрі "Вернісаж" днями було відкрито виставку "Людина-і-Техніка", ідея якої належить Сашкові Горському. Сашко ж разом із Христею Венгринюк виступили тут у ролі фотомоделей, а автором фотографій є Сергій Ахременко.
Коли зайти на виставку (а зайти на неї варто), відразу можна побачити чоловіка у капюшоні, який сидить за столом і дивиться на плазмовий екран. На екрані – інсталяція техніки, яка є ледь не у кожного з нас вдома, і ця техніка видає різні звуки. Підходимо ближче до цього чоловіка і бачимо, що це не людина, а робот із вмонтованим телевізором замість обличчя. І у цьому телевізорі відображається те саме, що й на плазмовому екрані. Техніка дивиться на нас, ми дивимося на техніку.
Розповідає Христя Венгринюк: "Рік тому Сашко розказав мені про свою концепцію виставки. І ми почали вибудовувати фігури для експозиції, яка мала би демонструвати ототожнення техніки і людини. Власне, концепція така: люди наслідують техніку, а техніка наслідує людей. Наприклад, я не можу жити без свого мобільного телефону, і стільки часу витрачаю на нього, що його, може, доцільніше було би витратити на живе спілкування з людиною. Те саме відбувається з комп’ютером, з кавоваркою. Є люди, які не уявляють свого ранку без плойки, хтось не може жити без електричного чайника, хтось не вміє готувати і користується лише тостером чи мікрохвильовкою. Але взаємозв’язок із технікою відбувається і на іншому рівні. Мабуть, усі помічали, як сприймають техніку діти, копіюючи пральну машину чи імітуючи звуки холодильника. Для дітей все, що навколо них, – один світ. Або взяти, з іншого боку, роботу касира: це робота суто механічна, людина впродовж свого робочого дня наслідує техніку, і ми розуміємо, що справді прийде такий час, коли людину на цій роботі цілком замінить машина. Тобто людина є прототипом будь-якої техніки. Спочатку ж усе це виконувала вона. Ми не робимо якогось негативного акценту на тому, що техніка займає дедалі більше нашого простору. Ми хочемо просто показати, що техніка теж має якусь одухотвореність".
Виставка складається з шістнадцяти робіт, які навмисне залишилися непідписаними, щоб відвідувачі спробували вгадати, який прилад зображено на фото. Усі фотографії поділені на чотири блоки: чотири з моделями у білому одязі на білому тлі, чотири – у чорному одязі на чорному тлі, чотири – білий одяг, чорне тло, і ще чотири – чорний одяг, біле тло. Виставка безперечно виявилася успішною і, за словами працівників виставкової зали, привабила дуже багато відвідувачів. "На відкритті ще мали звучати тексти про людину і техніку, – продовжує Христя. – Я їх написала, але був такий потік людей, що ми не могли підійти до мікрофонів. Тому ми з Сашком відзняли на ті тексти відеопоезію, і тепер відвідувачі будуть оглядати експозицію і слухати вірші в записі. Може, так і краще".
Наталя КРАСКО
