Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Культурною – якщо її можна так назвати – подією квітня в Україні і Росії стала прем’єра художнього – якщо його можна так назвати – фільму Владіміра Бортка "Тарас Бульба". Тим часом поляки у квітні вшановували пам’ять польських офіцерів, розстріляних енкаведистами і масово похованих у Катинському лісі під Смоленськом та поблизу Харкова й Твері. Минулого року Анджей Вайда випустив присвячений цій темі фільм "Катинь".
Українці? Нема таких
Прочитавши з десяток рецензій на "Тараса Бульбу", можна зробити висновок, що Бортко зняв антиукраїнську стрічку. З усією відповідальністю заявляю: ні. Бортко зняв стрічку антипольську. Що ж до українців, то він просто в силу свого світогляду не міг зняти фільм проти нас, бо ніяких нас, на думку режисера, взагалі не існує. Поляки і євреї (чи то пак ляхи й жиди) – є, а українців – нема. Не вірите? Зараз повірите. Але спочатку – коротка біографічна довідка.
Батько Бортка, як не дивно, також мав прізвище Бортко і був театральним режисером. Мати – Марина Захаренко – грала в театрі імені Івана Франка, викладала в Київській консерваторії і, так би мовити, дружила з класиком українського соцреалізму, п’ятиразовим лауреатом Сталінської премії Олександром Корнійчуком. У деяких джерелах можна навіть прочитати, ніби Владімір Бортко "виховувався в домі Корнійчука". Я, щоправда, не дуже в це вірю: палка польська комуністка і за сумісництвом тодішня дружина Олександра Євдокимовича Ванда Василевська навряд чи дозволила б здійснювати виховання з методичною регулярністю. Щойно після смерті Василевської, коли Владіміру вже виповнилося вісімнадцять, Марина Захаренко офіційно вийшла заміж за Корнійчука, який відповідно став вітчимом Владіміра. Загалом київський період у житті Бортка – в українському театрально-літературному оточенні – тривав 28 років.
А тепер – пряма мова: "Поскольку это одна и та же нация, нет никакого разделения на великорусский и малоросский народы, на русских и украинцев… Более того, даже говорить, какие украинцы хорошие, – уже значит подчеркивать то, чего не существует: разницу между народами… Потому что мы, русские и украинцы, – один и тот же народ, о чем, собственно, и писал Гоголь". Заради справедливості треба сказати, що Бортко робить одне уточнення: "Я имею в виду восточных украинцев, потому что между ними и западными – разница колоссальная. Вот где на самом деле граница проходит. Западная Украина никакого отношения к нам не имела, не имеет и иметь не будет". А знаєте, звідки взялася ця різниця? Бортко знає: "После татарских набегов начальники побежали туда, где было спокойнее, то есть на восток. А быдло оставили на произвол судьбы". Покинуте і сполонізоване бидло – це, якщо хтось не зрозумів, і є ми з вами, так звані "українці". Решта – котрі не бидло – хоч і живуть в Україні, дня не годні протягнути без чуття єдиної родини з Путіним, Лужковим, Зюгановим, Жиріновським, Сажи Умалатовою, Ямало-Ненецьким автономним округом, "Ранєтками" і дійсним членом компартії РФ Владіміром Бортком.
Щодо самого фільму. Добре би було, якби ідеологічні покидьки завжди виявлялися ще й бездарними митцями. Але досить часто так не є. Бортка, який зняв видатне "Собаче серце" і цілком непоганого "Ідіота", бездарним не назвеш. Та як на те, він навіть не сильно перекрутив Гоголя. У сенсі перекрутив, але в межах, допустимих поняттям екранізації: зарізав дружину Тараса, замучив до смерті пологами Андрієву панночку (тобто, оскільки пологами, то вже не панночку), прибрав картини нелюдської жорстокості запорожців, пом’якшив антисемітизм та довів до ідіотизму сцени вмирання на полі бою – ті, де підняті на списи, застрелені і посічені шаблями козаки не можуть заспокоїтися, доки не виголосять монологів про "Русскую землю". Воно, правду кажучи, і в Гоголя дурнувато виглядає, але в тексті це ще якось можна виправдати: Гоголь не писав реалістичного роману, він створив героїчний епос з елементами казки. Відтак у нього ці промови (як і сам двадцятипудовий Тарас Бульба) сприймаються з поправкою на жанрову умовність. Натомість посеред реалістично знятої сцени битви вони викликають у пам’яті Селінджера, який ще років шістдесят тому стібався з такого "кіна", де смертельно поранені солдати, перш ніж загнутися, встигають передати секретні документи командирові, привіт – родині і сюжет – глядачам.
Повертаючись до "національного питання": Бортко безперечно бреше, коли каже, ніби Гоголь вважав українців і росіян одним народом. Відоме зізнання Гоголя у власному "двоєдушії" якраз і свідчить про наявність двох: "Не знаю, какая у меня душа, хохлацкая или русская. Знаю только то, что никак бы не дал преимущества ни малороссиянину перед русским, ни русскому пред малороссиянином. Обе природы слишком щедро одарены Богом, и как нарочно каждая из них порознь заключает в себе то, чего нет в другой". Проте є й інша частина правди: Гоголь таки хотів злиття двох народів і з попереднього міркування про "обе природы" дійшов чіткого висновку, "что они должны пополнить одна другую". "Ідейна еволюція" Гоголя – це шлях (який, варто нагадати, закінчився психічною хворобою) від лірично-гумористичного оспівування української Диканьки до православного месіанізму і відвертого імперського шовінізму: на думку пізнього Гоголя, не лише українці, а й, наприклад, чехи теж мали б розчинитися у єдиній великоруській нації і перейти на єдину великоруську мову, щоб слухати нею проповіді в єдиній великоруській церкві. Це шлях від першої, "миргородської" редакції "Тараса Бульби" до екранізованої Бортком другої, де з’явилися "русский характер", "русское товарищество", "русская земля" і найгидотніша фраза у творчості Гоголя: "Подымается из русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!". Особливо дотепно ця фраза звучить у палаючих вустах художнього керівника Національного театру імені Івана Франка і колишнього міністра культури України Богдана Ступки. Гоголь від Ніколая І отримав за неї 20 тисяч великоруських рублів. Цікаво, чи отримає тепер Ступка щось від лже-Дмітрія?
Між росіянами
й німцями
На наше щастя, Гоголь помилився. На нашу, як і поляків та решти центральноєвропейців біду, він помилився не цілком. Бо, схоже, на козацьких теренах таки утворився новий народ – народ совків на зразок Бортка. І таки піднявся з російської землі свій православний цар. Ну, може, не зовсім православний, але в духовній семінарії трохи повчився. І не зовсім з російської, бо грузин. Зате як покоряв! 5 березня 1940 року цей комуністичний цар наказав розстріляти близько 20 тисяч (знайома цифра) захоплених у полон польських офіцерів, які під час "вересневої кампанії" воювали – увага – не проти СРСР, а проти Гітлера. Протягом квітня-травня наказ було виконано. Серед інших загинув від фірмового пострілу в потилицю і батько Анджея Вайди.
1940 року Сталіну й наснитися не могло, що Червона Армія дасть драла з-під Смоленська і Харкова. Коли це сталося, німці виявили місця масових поховань, і вся Польща довідалася про катинський злочин. Як відреагував Сталін? По-комуністичному принципово: він списав вину на своїх недавніх союзників, мовляв, так, розстріли були, але не навесні 1940-го, а восени 1941-го, і розстрілювали не ми, а німці. Після "звільнення" Польщі комуністична влада (та, до якої належала й "родичка" Бортка Ванда Василевська) аж до розвалу СРСР втовкмачувала в голови поляків цю думку. Поляки знали правду, але ті з них, хто хотів жити, мусили вдавати, ніби вірять радянській пропаганді. Ось про це і зняв свій фільм Вайда – про знищених польських офіцерів і про біль їхніх родичів, яких Москва змусила власними руками будувати на фундаменті тотальної брехні Польську Народну Республіку. Або гинути смертю Антігони, якщо родинний обов’язок виявлявся для них важливішим за накази чужої влади.
Не думаю, що багато українських глядачів бачили "Катинь": тижнями в кінопалацах його не крутили, масово купувати на нього квитки школярів не змушували. Тож наразі не буду його тут детально аналізувати. Зупинюся однак на одній – початковій – сцені. 17 вересня 1939 року. На мості над Бугом зіштовхуються два зустрічні людські потоки. Західний втікає від німців, східний – від росіян. Як писав Андрухович: "Перебування між росіянами й німцями – історичне призначення Центральної Європи. Центральноєвропейський страх історично коливається між двома тривогами: німці йдуть, росіяни йдуть". Найгірші ж історичні спогади Центральної Європи пов’язані з часами, коли німці й росіяни починали йти злагоджено з двох боків. Тому відтепер, почувши про якісь нові російсько-німецькі порозуміння – чи то щодо газопроводу в обхід Польщі, чи щодо розширення НАТО в обхід України, а чи про ще якийсь пакт Путіна-Ріббентропа – я завжди згадуватиму перші кадри фільму Анджея Вайди.
Олександр БОЙЧЕНКО
Рейтинг:
(голосів: 1)
24-04-2009, 11:39
Коментарів 0 Переглядів 3119

Теги -
загрузка...
ДТП на об’їзній у Чернівцях: службове авто поліції з’їхало в кювет
Внаслідок ДТП на автотрасі утворились незначні ускладнення дорожнього руху
Каспрук закликав депутатів зібратись на сесію для надання фінансової підтримки теплокомуненерго
Каспрук закликав депутатів зібратися на сесію для надання фінансової підтримки КП "Чернівцітеплокомуненерго"
Каспрук проситиме Зеленського про позачергові вибори у Чернівцях
Мер Чернівців обіцяє звернутися до глави держави та парламенту щодо призначення дострокових виборів Чернівецької міськради
Популярне Коментують
• Новини
























загрузка...
Впевненість на мільйон (новини компанії)

У всесвітньому рейтингу щастя 2019 року Україна зайняла всього лише 133-е місце. Хоча, за словами вчених, які проводили дослідження, якщо описати складові індексу щастя, все досить просто.
"Хочемо розвиватися у Чернівцях, щоб люди працювали вдома" (на правах реклами)

Як працюють на одному із найбільших підприємств Буковини ТОВ "Аутомотів Електрік Україна"
"Західний судинний центр" - лікарі, яких ви знаєте! (на правах реклами)

Про особливості роботи центру та переваги методик, які тут використовують, розповіли судинні хірурги "Західного судинного центру" Юрій Оліник та Володимир Савін.
Робимо повірку лічильників води з "Гекон" (на правах реклами)

Дуже важливо вчасно виконувати його обслуговування та повірку лічильника
Мережа «Копійочка» вже вкотре дарує вам призи! (новини компанії)

31 травня мережа магазинів потрібних речей "Копійочка" поповнилась ще одним магазином в м. Чернівці, по вул. Головна 215