Найбільший кіноманіяк Голівуда Квентін Тарантіно відзначає сьогодні 46-ий день народження. І, мабуть, робить це, як завжди, у найкращих рок-н-рольних традиціях: з гарними дівчатами та ріками алкоголю. Запальні вечірки за участю Тарантіно Голівуд запам’ятовує надовго – так само, як і його фільми, що одних шокують своєю брутальністю, інших захоплюють відчуттям реальності, але нікого не залишають байдужим. Два роки тому святкування дня народження режисер поєднав із презентацією спільного з давнім другом Робертом Родрігесом проекту "Грайндхауз", зробленого в стилі треш-фільмів 1950-1970-их років, які містили сцени насильства, сексу та жахів без цензури. Такі фільми в США тоді демонструвались у спеціалізованих кінотеатрах з такою ж назвою. Власне, грайндхаузи – це і є кінотеатрики в бідних районах, що показували низькосортні фільми і були створені на противагу артхаузам, де демонструвалося кіно авторське й інтелектуальне.
Спільна робота Тарантіно й Родрігеса складається з двох окремих фільмів "за ціною одного", які планувалося показувати разом, але після провалу прокату в США ми тепер можемо дивитися кожен окремо. Частина від Тарантіно – "Доказ смерті" – це історія колишнього каскадера-психопата, який розважається вбиванням гарних дівчат в автокатастрофах. Фільм, як уже зрозуміло, знято у грайндхаузному стилі – аж до навмисне пошкодженої плівки, мовби її крутять уже не перший рік, та розривів у сюжеті, мовби кінооператор вирізав для себе улюблені кадри. "Доказом смерті" Тарантіно віддав данину фільмам свого дитинства, але водночас і спробував підняти треш до рівня мистецтва.
Хотів чи ні, а долучатися до кінематографа Квентін мусив від самого народження: 16-річна одинока мати, не маючи де залишити сина, просто носила його з собою на кіносеанси. Згодом Тарантіно, навіть не закінчивши школу, влаштувався на роботу касиром у порнокінотеатр. Наступним місцем праці для нього став відеомагазин, де Квентін і пройшов свої університети. Саме там він розвинув своєрідний кінематографічний смак, який пізніше втілив у власних фільмах. Фільми ці, хоч і отримують стабільно обмеження у прокатних рейтингах за ненормативну лексику, наркотики і насилля, проте відрізняються надзвичайною насиченістю і соковитістю, фактурою і життям, яке, здається, аж вихлюпується з екрана.
Після відеопрокату Тарантіно влаштовується працювати поближче до мрії – в Голівуд. Щоправда, його перше голівудське заняття важко було назвати мрією: він лише прибирав знімальний майданчик після того, як собаки-"актори" справляли там фізіологічні потреби. Тоді ж Квентін починає відвідувати курси акторської майстерності, які в майбутньому допомогли йому не лише знімати, а й зніматися в кіно.
Ще працюючи у відеопрокаті, Тарантіно написав свої перші кіносценарії. Але після багаторічних і безрезультатних пошуків коштів на екранізацію він був змушений продати їх, щоб на отримані гроші спробувати зняти свій перший малобюджетний фільм "Скажені пси". І тут, як то кажуть, доля нарешті посміхнулася нашому героєві. Відомий актор Харві Кейтель так захопився сценарієм, що не тільки зміг знайти фінансування для нього, але й допоміг початківцю підібрати акторів. На фестивалі в Каннах "Скажені пси", незважаючи на демонстративний вихід із залу деяких авторитетних кінодіячів, здобули не менш скажений успіх. Мрії почали здійснюватися.
1994 року відбулася прем’єра "Кримінального чтива", яке раз і назавжди перетворило свого автора на світову знаменитість і відкрило нову епоху в історії незалежного американського кіно, а на думку багатьох кінокритиків – навіть в історії усього кінематографа. У "Кримінальному чтиві" Тарантіно переплів три сюжетні лінії, три кримінальні історії, що зливаються в одне ціле. Не матеріалом (тобто звично брутальною сумішшю стрілянини, наркотиків і "факів"), а саме оригінальною структурою і в широкому значенні художньою формою фільм вразив як критиків, так і глядачів. Завдяки свіжим і неочікуваним діалогам ситуації, які в житті мали б викликати справжній жах, тут викликають нестримний регіт.
Нелінійний сюжет, "естетизоване" насильство, чорногуморні діалоги, самоцитування й алюзії на популярні кінофільми часів юності режисера – усе це стало фірмовими ознаками стилю Тарантіно. "Кримінальне чтиво" отримало найпрестижніші нагороди, зокрема – Оскара, Золоту пальмову гілку і Золотий глобус, а знаменитий танець героїв Уми Турман і Джона Траволти став однією з найбільш цитованих сцен у світовому кінематографі. Також одним із найпопулярніших в історії кіно виявився й окремо виданий саундтрек. До речі, саундтреками до своїх фільмів Тарантіно відомий не менше, ніж власне фільмами. Маючи розвинений музичний смак, режисер завжди готує звукові доріжки самостійно, підбираючи композиції з багатої власної колекції. Найчастіше в саундтреки потрапляють забуті хіти кількадесятилітньої давнини, які після виходу чергового фільму починають жити другим життям, нерідко довшим і багатшим за перше.
Наступні фільми Тарантіно, як от "Чотири кімнати", "Джекі Браун", "Убити Білла", додавали режисерові популярності в очах шанувальників, але й накликали на себе критику з боку тих, хто подібне кіно не сприймає. Скажімо, після замішаного на азіатських бойовиках та спагеті-вестернах "Білла" знову залунали докори з приводу величезної кількості сцен насильства. На що режисер віджартовувався: "Це жорстокий фільм. Але це фільм Тарантіно. Коли ви йдете на концерт "Металіки", ви ж не просите, щоби розпусники вимкнули музику?". Назву його найновішого – цьогорічного – фільму можна приблизно перекласти як "Ганебні байстрюки". Судячи з усього, також має бути весело.
Підсумуємо. Тарантіно розпочинав свій довгий творчий шлях із самих низів кіноіндустрії, але крок за кроком (і за законами "американської мрії") досягнув популярності навіть більшої, ніж очікував. Він став одним із найуспішніших режисерів, створив свою естетику і цілу низку яскравих образів, які вже посіли окреме місце в історії та теорії кіно. Нині режисер продовжує пробувати себе в різних "немодних" жанрах і знову не збирається догоджати нічиїм смакам, крім власних. Тим часом його фільми дивляться не лише витончені цінителі незалежного кіно, а й любителі всілякого кінематографічного сміття. Багато хто вважає його чи не найкращим режисером сучасності. Інші заперечують, мовляв, не може бути найкращим режисер, який у своїх фільмах доводить, що правда і справедливість завжди виявляються на боці сильніших і спритніших. Звісно, такий світогляд гуманним не назвеш. Але чи не з ним ми постійно маємо справу в реальному житті?
Ксеня ПРОКОПЕЦЬ
