Другий тиждень березня минув, ясна річ, під знаком Тараса Шевченка. Подумки приєднуємося до вшанування. Один із головних заходів 9 березня – вручення Шевченківських премій. Президент назвав нас "могутньою, впевненою, світовою силою". Виросте – зможе писати "фентезі". Кількома днями раніше відбулося оголошення переможців конкурсу "Книжка року". У номінації "Жанрова література" перемогла збірка Василя Кожелянка "Чужий". Приємно, що перемогла. Шкода, що запізно.
Щодо іншого. Минулого разу ми давали статтю про кота Леопольда. Стаття викликала море "шуму й шалу". Звинувачення лунали різноманітні – аж до геть абсурдних, нібито журналістка отримала редакційне завдання дискредитувати ненависний театр. Замість відповіді – щоб не загострювати ситуацію – розповім про Мірека Нагача. Мірек загинув у 23-річному віці. За життя він видав три книжки і здобув славу "чи не найперспективнішого сучасного польського прозаїка". Ще він дописав, але не встиг відшліфувати грубезний роман "Незвичайні пригоди Роберта Робура", який місяць тому вийшов друком. Польська критика не залишила від роману каменя на камені. Здавалося б, критики, навіть якщо книга їм не сподобалася, могли виявити трохи поблажливості – бодай з огляду на смерть і попередні заслуги автора. Не виявили. І що характерно: польським читачам (а вони, звісно, можуть оцінювати книжку зовсім інакше) якось не спало на думку звинувачувати критиків у "замовленості" й ненависті до літератури. Певно, розуміють: критик, який не вміє бути жорстким і безцеремонним у ставленні до авторитетів, є профнепридатним. Критика не обходить, з яких причин книга (фільм, вистава і т. д.) виявилася невдалою, його цікавить результат. Критикує ж він не тому, що ненавидить літературу (кіно, театр і т. д.), а якраз тому, що любить. Відтак хоче, щоб якісного "культурного продукту" було побільше, а неякісного – поменше. Чого нам усім і бажаю.
Олександр БОЙЧЕНКО
