колонка редактора

Чи любите ви цирк так, як люблю його я? За пару клоунів – сумного Вітю і веселого Льоню, за політичну акробатку Юльцю, за дресированого опозиційного кабанчика Янека… І що прикметно: ніхто з них не зупиняється на досягнутому. Щодня на арені – і щодня кожне прагне здивувати нас оригінальним номером. Наприклад, привітати з Днем Захисника Вітчизни.
Уже якось і незручно повторювати, що українські політики не мали б вітати український народ зі святом більшовицької банди, яка 1918 року розстріляла під Крутами київських студентів, повалила законну українську владу і нищила мирне населення на вулицях столиці України.
Але – вітають. Черновецький вітає з Ізраїлю: вийшов, як це у нього заведено, на зв'язок із космосом і через супутник нагадав киянам про визволення від німецько-фашистських загарбників. Своєю чергою Віктор Федорович пообіцяв, що нікому не дозволить відібрати у нас це "всенародно визнане, улюблене свято" і привітав усіх чоловіків з "високим покликанням – захищати Вітчизну". Лише забув додати, що сам він – із цим покликанням успішно розминувся. Пані прем'єрка теж вважає, що 23 лютого святкувати треба, "бо яка різниця, що там було під Псковом та Нарвою ледь не сто років тому". За такою логікою вшановувати захисників вітчизни можна й 16 березня. Бо яка нам різниця, що 16 березня 1935 року Гітлер створив Вермахт?
До останнього я сподівався, що бодай патріот Ющенко не привітає – хоча б з огляду на його недавню пропозицію перенести день захисника вітчизни на 29 січня. Біда однак у тім, що 23 лютого – це ще й день народження гаранта. Отож зранку він, може, й не збирався, але потім зустрівся з Балогою, подобрів – і таки привітав.
Гаразд, хай святкують. Ми ж згадаємо інших народжених у ці дні: Лесю Українку, Володимира Івасюка та Олега Янковського. А для "справжніх чоловіків" – міні-огляд книжок на наступній сторінці.
Олександр БОЙЧЕНКО