Січень в Україні – місяць важкий. У січні працьовитий український народ має одну, але велику проблему – встигати закушувати. Тим приємніше, що за таких непростих умов культурне життя в нашому місті не завмерло, а навіть пожвавилося. Як на мій смак, центральною подією останніх днів став присвячений 100-річчю від дня народження Степана Бандери фестиваль "Дух лицарства" за участі "Хореї Козацької" з Тарасом Компаніченком на чолі, Тараса Чубая та Марічки Бурмаки, про що "МБ" вже писав. Напередодні фестивалю Ющенко присвоїв Бурмаці звання народної артистки, і це єдине, до чого я не знаю, як поставитися. Бо після того, як наш президент своїми чудодійними руками підписав подібні укази на Філіппа Кіркорова і Вєрку Сердючку, важко сказати, чим тепер є це звання – нагородою чи покаранням.
Трохи тихіше, зате у товаристві чотирнадцяти стільців і погруддячка Франца Йосифа відсвяткував свій ювілей чернівецький художник-перформер Анатолій Федірко. Власне, Федіркові більше б пасували не чотирнадцять, а дванадцять стільців, але митець на те й митець, щоби прагнути більшого. Не стоїть на місці і театр "Голос", яких потішив нас двома прем’єрами та обіцяє ще. Про "Голос" читайте поряд.
На загальноукраїнському рівні я б назвав чемпіоном січня Юрія Андруховича. По-перше, вийшов друком і презентувався в Парижі французький переклад його "Дванадцяти обручів"; по-друге, за результатами голосування журі ORF BESTENLISTE, Андруховичева "Таємниця" у німецькому перекладі стала книгою місяця в Австрії, випередивши, наприклад, "Дон Кіхота" Сервантеса та "Колимські оповідання" Шаламова. Неслабо.
І ще таке: кілька днів тому настав рік бика за східним календарем. Нас той календар не надто обходить, у нас своїх биків – хоч греблю гати, але, користуючись нагодою, друкуємо сьогодні статтю про Кім Кі Дука та огляд загадкового східного кінематографа.
Олександр БОЙЧЕНКО
