Тридцять років тому парубка на ім’я Девід Кавердейл знали лише нечисленні відвідувачі крамниці одягу в сусідньому з Лондоном Рідінгу. Там наш герой торгував джемперами та спідницями, аж поки в кінці 1973 року не побачив оголошення у провідній музичній газеті про те, що "одна група шукає нового вокаліста". Цією групою були мегапопулярні "Deep Purple", від яких днями пішов співак Єн Гіллан.
Девід вирішив спробувати. Але перспектива майбутнього прослуховування перед вічно набурмосеною "людиною в чорному" Річі Блекмором могла б налякати навіть Джеймса Бонда. Тож оперативно було придбано пляшку віскі, яка й допомогла містеру Кавердейлу плюнути на авторитети і таки отримати омріяне місце.
Вибір темно-бузкових був трохи несподіваним, враховуючи, що їхній новий співак повинен був викликати у фанаток оргазм, а натомість мав зайву вагу, всипане вугрями лице і сизоокість. Менеджерам гурту довелося витратити чимало коштів з бюджету команди на салони краси і курси фітнесу, перш ніж провести офіційну фотосесію "Deep Purple" з новим фронтменом. Але кожне вкладене пенні оплатилося сторицею: перший альбом з новим співаком "Burn" дістав "платину", а народ повалив на сейшени натовпами. Кульмінацією став виступ гурту на фестивалі в Каліфорнії, де Девід співав перед 500-тисячною аудиторією, тримаючи в задній кишені джинсів чек на мільйон доларів. Утім, казка закінчилася менш ніж за три роки: бузкові розпалися.
І тут вже час впритул зайнятись герпетологією. Себто наукою, що вивчає рептилій, позаяк нове творіння Кавердейла, якому, звісно, не хотілося прощатия з рок-Олімпом, перекладається, як біла змія – "Whitesnake". Тільки цього разу колишньому гидкому каченяті чекати на успіх довелося більше двох років. Якось Девідові написалась пісня, котра на перший погляд не пасувала його "білій зміюці", і він вирішив подарувати її Бі Бі Кінгу, але вчасно схаменувся. "Fool For Your Loving" зазвучала в 1980 році й одразу потрапила до британського Тор-20. До речі, на той час у гурті з’явились колишні колеги по "Deep Purple" – Джон Лорд та Єн Пейс, і преса почала подейкувати про можливе возз’єднання бузкових.
Проте Кавердейлові вже кортіло бути не просто лялькою в чиємусь театрі, а Карабасом Барабасом, тож "біла змія" не лише не припинила плазувати, а дедалі більше набирала обертів. Зрозуміло, цей шлях не був усипаний суцільним цукром – траплялись і довгі спади в кар’єрі, – але коли 1987 року світ побачив оновленого Кавердейла на MTV, то знову вкляк перед ним, як і в часи Каліфорнійського фестивалю. Співак замінив зовнішньо трохи зів’ялих колишніх співгрупників молодими і гарячими музикантами. Тепер кожен в оновленому "Whitesnake", разом із лідером, мав розкішну довгу фризуру з модною хімією, на яку перед виступом доводилось випшикувати флакон лаку. В епоху тотального глем-року це було запорукою натовпів шанувальниць, лімузинів і, відповідно, кругленьких сум на банківських рахунках. З виходом альбому "1987" у Девіда в задній кишені джинсів було щонайменше з десяток чеків із семизначними цифрами. Успіх закріпив наступний диск "Slip Of The Tongue", де заграв не менш харизматичний і так само, як і роботодавець, талановитий гітарист Стів Вай.
Здавалося б, грандж, панування якого проголосила в 1991 році "Nirvana", мусив убити "білу змію". Але її було лише приспано. Кавердейл, придбавши розкішний маєток над озером Тахо в Неваді, взяв творчу відпуску, яка завершилась абсолютною несподіванкою – виходом спільного з гітаристом "Led Zeppelin" Джиммі Пейджем альбому. Злі язики завжди звинувачували Девіда в плагіаті фронтмена "свинцевого дирижабля" Роберта Планта , а він так само гостро відповідав, мовляв, "якийсь там Плантішка мені не указ". Тим неочікуванішим виявився союз Кавердейла з Пейджем. На спільних концертах 1994 року, крім новонаписаних хітів, виконувалась майже вся класика "Led Zeppelin" за винятком священного теляти – гімну "Stairway To Heaven".
Награвшись побічними проектами, під кінець минулого століття Кавердейл знову відроджує "Whitesnake", записавши посередній альбом "Restless Heart". Але відносна комерційна невдача ніяк не вплинула на невгамовного співака. Все наступне десятиліття "білий змій" давав успішні концерти, а навесні цього року випустив найбільш очікуваний альбом "Good To Be Bad". Судячи з кількості проданих копій та аншлагових виступів, Девід Кавердейл все ще може викликати якщо й не оргазм, то бодай біганину мурах по спині. Маємо змогу перевірити це 7 грудня.
Дмитро АНТОНЮК
