«Зможу продовжувати жити лише після вироку суду»

Визначено дату першого судового слухання у справі аварії на вулиці Винниченка, де під колесами "Лексуса", за кермом якого сидів п’яний водій, загинули жінка і троє дітей. Слухання відбудеться шостого листопада у Першотравневому суді.
Василь ВАТАМАН, батько, чоловік та дядько загиблих, поділився своїми очікуваннями перед судом. "Жодних упереджень. Просто чекаю. Ми всі люди, і я сподіваюся, що в залі суду відчують бодай мізерну частку мого болю та втрати", – каже пан Василь.
За цей невеликий проміжок часу на місці трагедії вже встигли і встановити "лежачих поліцейських", і демонтувати їх. Встановили світлофор із ручним перемиканням. Та того дня, коли кореспондент "МБ" вирішила надіватися до родини загиблих, світлофор не працював. Довелося стояти на проїжджій частині, доки хтось із водіїв здогадався пригальмувати та пропустити пішохода.
– До суду піду без жодних очікувань, – продовжує чоловік. – Сподіваюся лише на те, що щось відбудеться. А ось що саме – зрозумію лише на суді. Маю надію, що покарання буде справедливим. Можливо, лише після цього я почну жити. Досі я лише існував. Знаєте, як воно, коли кожна річ у домі нагадує про дружину і сина? Що б ти не взяв до рук. Просто нестерпно боляче. Тому ми з донькою Ганнусею ночуємо в домі мого батька. Мабуть, ще не час змиритися з втратою.
– Моє життя залежить від вироку суду, – каже пан Василь. – Яким буде вирок, таким і буде далі моє життя. Якщо вирок мене задовольнить, зможу жити далі, в іншому разі доведеться воювати – апеляції, суди... Яким моє життя стало після трагедії, я вже відчув, а як воно зміниться після суду – побачимо.
Василь Ватаман каже, що не зважає на чутки і долею водія "Лексуса" не цікавиться. "Не те, щоб лінувався, ні. Знаєте, просто гидко навіть думати про нього. Може, аварія і не є умисним вбивством, але те, в якому стані була ця людина... Знаю, на його совісті ще чимало гріхів. Невідомо лише, чому всі ті старі історії зійшли йому з рук?" – додав Василь.
– Якби не донька, мабуть, щось уже зробив би з собою. А так є сенс продовжувати жити далі. Я не здаюся – налаштований жити. Ганнуся в мене відмінниця, цього року до вузу вступила, набрала прохідний бал значно більший, ніж треба було. Нещодавно у мене і племінниця народилася – Сонечка. Протягом днів, коли відбуватимуться судові слухання, сім’я сестри дружини житиме у нас. Що хотілося б почути на суді, так це те, чи був ще хтось того злощасного дня у "Лексусі". Але сумніваюся, що цей факт спливе, – каже Василь.
– Тепер щоразу, коли вирушаю в рейс, не втрачаю нагоди заїхати на могилу дружини та дітей. Я ж не лише одну дитину втратив – трьох! Племінники змалечку називали мене татом, а я вже не міг називати їх якось інакше, ніж своїми дітьми. В один день втратив всіх – Машеньку, Михайлика, Максима та матір моїх дітей.
Не знаю, за що мене так покарав Бог. Мабуть, все, як у тій пісні: "Амба живе далеко, Амба великий чарівник. Він прийде за тобою в твій найкращий день", – зауважує Василь. 
Антоніна БАБЧУК