Не залазьте в воду в стані алкогольного сп’яніння.

Під утопленням розуміється комплекс небезпечних для життя порушень, які виникають у результаті занурення голови людини у воду (або іншу рідину) та заповнення нею дихальних шляхів, що перешкоджає газообміну організму з повітряним середовищем.

Причини: нещасні випадки на воді через катастрофу плавучих засобів, невміння плавати, алкогольне отруєння та інше. Серед численних причин, які сприяють утопленню особливе місце займають емоційний фактор (страх, невпевненість у своїх силах) та низька температура води (спазм легеневих судин та дихальних м’язів призводить до гострих порушень дихання, серцевої діяльності, аноксії мозку).

Особливості перебігу патофізіологічних змін при утопленні залежать від характеру аспірованої води. Так, вже через 2 хв. занурення в прісну воду у кров переходить біля 50% води від аспірованої. Значно пізніше вода проникає в кров із шлунка та кишківника.

Оскільки прісна вода руйнує сурфактант альвеол, то розвиваються ателектази, які є основною причиною шунтування крові та підсилення розвитку гіпоксії. Частина витісненого з альвеол повітря через ушкоджені стінки судин проникає в кров’яне русло та формує повітряні емболи в легеневих венах, лівій половині серця та аорті.

Розвивається гострий набряк легень. Гіперкаліємія призводить до фібриляції шлуночків серця.

При утопленні у морській воді, яка має більш високий, ніж плазма крові, осмотичний тиск, електроліти аспірованої рідини дифундують у плазму, а вода та білки крові переходять в альвеоли. Розвивається гіповолемія, осмотичне згущення крові, зморщення еритроцитів, гіпергідратація легеневої тканини, набряк легень. Оскільки при утопленні в морській воді сурфактант альвеол страждає в меншій мірі, поширених ателектазів легень не виникає.

Клінічна картина та діагностика.
Утоплення умовно поділяється на істинне, асфіктичне та сінкопальне.
Під істинним утопленням (30-35% всіх випадків) розуміють такий його тип, коли спостерігається виражена картина заповнення дихальних шляхів та легеневих альвеол водою.

Наступні патофізіологічні зміни, які виникають у організмі, будуть зумовлені характером аспірованої води (прісна чи морська вода). Найчастіше таке утоплення виникає в теплій воді, при слабкій рефлекторній активності гортані, у стані алкогольного сп’яніння.

Асфіктичний тип утоплення складає від 45 до 61% всіх випадків утоплення. Він характеризується ознаками гострої гіпоксії, зумовленої розвитком стійкого рефлекторного спазму гортані внаслідок подразнення її рецепторів водою. Ступінь заповнення дихальних шляхів рідиною в цих випадках мало впливає на патогенез і танатогенез, оскільки рідина надходить у них лише в предагональному періоді, коли за рахунок термінального пригнічення ЦНС та пригнічення рефлекторної діяльності послаблюється спазм гортані.

При синкопальному типі утоплення (15-25%) смерть людини наступає раптово від зупинки серцевої діяльності в зв’язку з розвитком кардіовагальних рефлексів.

Невідкладна допомога:
Обсяг заходів першої медичної допомоги залежить від стану постраждалого. Якщо він знаходиться у свідомості і самостійне дихання збережене, то постраждалого потрібно зігріти й заспокоїти (седативні, транквілізатори).

1.Якщо свідомість відсутня, але збережене самостійне дихання і визначається регулярний задовільного наповнення пульс на периферичних судинах, то необхідно звільнити грудну клітку від тісного одягу, укласти потерпілого на бік з дещо опущеною вниз головою, ввести повітревід, для попередження аспірації евакуювати товстим зондом вміст шлунка, показана інгаляція киснем.

2. Якщо у постраждалого відсутня свідомість, є ознаки порушення дихання (або відсутність самостійного дихання), кровообігу (частий пульс слабкого наповнення), рухоме збудження, то необхідно терміново звільнити верхні дихальні шляхи від слизу, блювотних мас, мулу і розпочати штучне дихання.

Для видалення рідини з верхніх дихальних шляхів та шлунка постраждалого повертають на бік і долонею або кулаком енергійно натискають на епігастральну ділянку, слідкуючи за витіканням води з рота. Штучне дихання (“з рота в рот”, “з рота в ніс”) продовжують до відновлення самостійного дихання.

3.Якщо постраждалий знаходиться в стані клінічної смерті, то разом із штучним диханням проводять непрямий масаж серця. Потрібно звільнити шлунок від води. ШВЛ краще проводити за допомогою портативних апаратів.

При утопленні в прісній воді застосовують діуретики (лазикс), в морській воді – поліглюкін, рефортан, плазму, альбумін, оксигенотерапію. Госпіталізація у відділення інтенсивної терапії.

Кваліфікована та спеціалізована медична допомога:
1.Інтенсивна респіраторна терапія. Тривала інгаляція кисню. За необхідності перевірити прохідність верхніх дихальних шляхів, провести туалет трахеї та бронхів, застосувати санаційну бронхоскопію; ШВЛ (РаСО2 – 30-35 мм рт.ст.) на фоні антидеполяризуючих релаксантів і барбітуратів з позитивним тиском у кінці видиху (+5,+10 см вод.ст.). При набряку легень застосовують піногасники (етиловий спирт, альфа-етилгексанол).

2.Усунення порушень КЛС (при гемолізі – олужнення крові до появи переконливих ознак алкалозу, гемодіаліз).

3.Нормалізація розладів електролітного обміну.

4.При гіпотонічній гіпергідратації застосовують діуретики (лазикс, етакринову кислоту), ультрафільтрацію. При гіпертонічній дегідратації вводять 5% -ний розчин глюкози, гіпотонічні розчини електролітів.

5.Застосування антибіотиків широкого спектру дії.

6.Лікування ускладнень - гострої ниркової недостатності, набряку мозку, пневмоній, артеріальної гіпертензії або гіпотензії, наднирникової недостатності та ін.

7.Застосування гіпербаричної оксигенації, плазмаферезу, плазмосорбції.


П.В.Кифяк, асистент кафедри анестезіології та реаніматології БДМУ