За рішенням ВООЗ, щорічно 4 лютого відзначають Всесвітній день боротьби з онкологічними захворюваннями.
Рак шкіри – це друга за поширенням (після раку легень) злоякісна патологія в Україні. Захворюваність на рак шкіри дещо вища серед жіночого контингенту населення України порівняно з чоловічим (відповідно: 37,9 та 32,7 випадки на 100 тис. нас.), причому рівень захворюваності зростає з віком: у 50 і більше років – 40 випадків на 100 тис. нас., у віці 70-74 років –180-210 і більше випадків на 100 тис. нас. У зв’язку з цим особливо важливим є своєчасна діагностика як первинних проявів злоякісних утворень шкіри, так і передракових станів (преканкрозів) з метою попередження трансформації їх в злоякісні пухлини шкіри.
Передракові захворювання шкіри (преканкрози) поділяють на: облігатні – такі, що обов'язково трансформуються в інвазивний рак через певні проміжки часу (хвороба Бовена, еритроплазія Кейра, хвороба Педжета, пігментна ксеродерма); факультативні – їх переродження в рак можливе й відбувається досить часто, але не є обов'язковим (кератоакантома, лейкоплакія, шкірний ріг).
Встановлено, що передракові захворювання шкіри можуть виникати внаслідок: канцерогенної дії УФ-опромінення (спектру В), особливо у людей з білим кольором шкіри, зі схильністю до швидкої засмаги, світлим і рудим волоссям та голубими очима; дії хімічних канцерогенів (різні види топлива та продукти їх переробки, мінеральні масла, похідні дьогтю тощо). Ризик розвитку злоякісних новоутворень шкіри підвищується в результаті прийому ряду лікарських препаратів, до складу яких входить миш’як, а також застосування цитостатиків, фотохіміотерапії тощо. У розвитку преканкрозів важливе значення відводять вірусній інфекції (віруси папіломатозу людини). Підвищений ризик виникнення преканкрозів є у хворих на хронічні інфекційні та неінфекційні захворювання шкіри (туберкульоз шкіри, дисковидний червоний вовчак та ін.). У розвитку преканкрозів та раку шкіри важливе значення мають імунодефіцитні стани, які часто є вторинними на тлі соматичних захворювань та вогнищ хронічної інфекції.

Клінічні прояви найбільш частих передракових уражень шкіри:
Хвороба Бовена – поодинокі (солітарні), рідше множинні, плоскі вогнища, округлої або неправильної форми, на поверхні яких – серозно-кров'янисті кірочки, рогові нашарування, можуть бути вегетації. При знятті кірок виявляється ерозія з гладкою вологою оксамитовою поверхнею, яка легко кровоточить. Інфільтрація у вогнищі помірна або незначна. Вогнище ураження існує роками, росте повільно, в діаметрі досягає декількох сантиметрів. Частіше хворіють люди похилого віку. Може уражатися будь-яка ділянка шкіри, частіше – тулуб. Виділяють наступні клінічні форми: екземоподібна, гіперкератотична, бородавчаста. При трансформації у плоскоклітинний рак у ділянці вогнища з'являється щільна вузлуватість, яка згодом розпадається з утворенням виразки.
Еритроплазія Кейра (син.: хвороба Бовена голівки статевого прутня, слизових оболонок) – вогнище з чіткими межами, округлої форми або з фестончастими обрисами в результаті злиття декількох вогнищ, діаметром 2 - 5 см, яскраво-червоного кольору із оксамитовою або блискучою вологою поверхнею. Найчастіше локалізується на головці статевого прутня, може бути на вульві та в порожнині рота. При трансформації у рак посилюється інфільтрація, з'являються ерозії та виразки із кров'янистими кірочками.
Хвороба Педжета – характеризується ураженням протоків молочної залози або протоків апокринових потових залоз. Уражаються молочні залози у жінок (мамарна форма) або статеві органи у чоловіків та жінок, пахвинні та підкрильцеві складки (екстрамамарна форма). Характерним є: округлі або фестончасті вогнища уражень із чіткими межами в ділянці ореола та соска молочної залози або в ділянках апокринових потових залоз. Вогнища у вигляді застійної еритеми з явищами екзематизації, мокріння, кірочками і лусочками на поверхні. Інфільтрація у вогнищі незначна, поверхнева. Процес асиметричний. Хворих турбує свербіж, іноді біль. У випадку мамарної форми грудний сосок поступово сплющується і втягується всередину. При трансформації у рак під грудним соском (чи під екстрамамарними вогнищами з'являються щільні вузлики або бляшки, що згодом розпадаються.
Пігментна ксеродерма – рідкісне спадкове захворювання із рецесивним типом наслідування. Характеризується дисхромією та дистрофією шкіри, що виникає внаслідок підвищеної чутливості до сонячних променів. Перші ознаки захворювання з'являються у віці 3 місяців - 3 років, локалізується на відкритих ділянках шкіри (обличчя, шия, верхня частина тулуба, кінцівки). У перебігу захворювання виділяють 3 стадії: І стадія (гострозапальна) – на відкритих ділянках шкіри виникає еритема, осередки гіперпігментації, лущення; II стадія (пойкілодермічна) характеризується строкатістю змін шкіри: ділянки атрофії, гіперпігментації, лущення, телеангіектазії, бородавчасті розростання; III стадія (розвитку пухлин) – характеризується розвитком різноманітних доброякісних та злоякісних пухлин у вигляді фібром, ангіом, кератом, базаліом, меланом тощо, які є причиною смерті 2/3 хворих у віці до 20 років.
Кератоакантома – починається з появи сірувато-червоного вузлика щільної консистенції із заглибленням у центрі. Вузлик швидко збільшується і набуває вигляду припіднятої над шкірою пухлини діаметром до 2 см і більше з характерним кратероподібним центром, заповненим роговими масами, які легко відокремлюються. Кератоакантома з’являється на відкритих ділянках шкіри, часто на обличі, на нижній губі та ін. Зрідка може відбуватися спонтанний регрес пухлини через 6 тижнів чи через 6 місяців після виникнення, однак можливий її рецидив та трансформація у рак.
Лейкоплакія – захворювання слизової оболонки, вкритої багатошаровим плоским епітелієм, в результаті її осередкового зроговіння. Локалізація: слизова оболонка рота (щоки, червона окрайка губ), піхва, вульва. Клінічні форми: плоска, верукозна (бородавчаста), ерозивно-виразкова, лейкоплакія курців. Характерним є утворення різко окреслених бляшок овальної форми або з фестончастими краями, сірувато-білого кольору, без інфільтрації в основі. Лейкоплакія може бути у вигляді плоских вогнищ зроговілого епітелію (плоска форма) або з сірувато-білими розростаннями, що на 2-3 мм підвищуються над рівнем шкіри (бородавчаста форма), чи з утворенням на поверхні бляшок ерозій, виразок та болісних тріщин (ерозивно-виразкова форма). Лейкоплакія курців характеризується утворенням вогнищ суцільного зроговіння епітелію на твердому і, частково, на м'якому піднебінні.
Шкірний ріг – доброякісне епітеліальне новоутворення у вигляді зроговілої пухлини конусоподібної форми, довжина якої набагато більша від її основи. Розрізняють справжній (первинний) шкірний ріг, який виникає на незміненій шкірі, і вторинний – виникає на тлі патологічного процесу в шкірі (сонячний кератоз, туберкульоз, червоний вовчак). Локалізація: відкриті ділянки шкіри або місця постійного тертя чи подразнення. Характерним є: повільний ріст у довжину, при цьому діаметр основи майже не змінюється.
Розвитку інвазивного раку на місці преканкрозів передує період різної тривалості (від декількох тижнів до декількох десятиліть), що в певній мірі залежить від генетичних та імунних особливостей організму хворого.
Діагностика та диференційна діагностика передракових уражень шкіри проводиться на основі аналізу анамнезу, клінічного обстеження, результатів патогістологічного дослідження уражених ділянок шкіри. Обов’язковим є консультація лікаря-онколога. Лікування проводиться в онкодиспансері.
Рак шкіри – найбільш поширена форма раку у людини. Частіше зустрічається в осіб, старших 50 років, зазвичай на відкритих ділянках тіла. Виділяють базальноклітинний та плоскоклітинний рак шкіри.
Меланома – найбільш злоякісна пухлина шкіри, яка розвивається з меланоцитів (пігментоутворюючих клітин шкіри). Частіше виникає на гладкій шкірі, проте в 10% випадків виникає на слизових оболонках геніталій та порожнини рота. У 50-70% випадків меланома шкіри виникає внаслідок злоякісної трансформації меланонебезпечних невусів – пігментних плям насиченого чорно-коричневого забарвлення. Ознаками їх трансформації в рак шкіри є: зміна форми, розмірів та поверхні родимки, підсилення її пігментації, поява розростань, тріщин, кровоточивості, виразок. З метою діагностики та диференційної діагностики меланоми не рекомендується проводити пункцію або біопсію, тому що найменша її травма може сприяти бурхливій генералізації процесу. Тому для уточнення діагнозу застосовують цитологічне дослідження мазка-відбитка з поверхні ерозії чи виразки, які утворилися в діянці родимки, а в інших випадках діагноз встановлюють за клінічними даними та результатами дерматоскопічного дослідження.
Базальноклітинний рак (базаліома) – найбільш поширена злоякісна пухлина шкіри, яка представлена округлими монетоподібними вогнищами із запалим центром та припіднятим краєм із окремих папул, що нагадують перлини. Як правило, уражає ті ділянки шкіри, які найбільше піддаються впливу сонячних променів (обличчя, плечі, шия, верхня половина тулуба).
Плоскоклітинний рак шкіри – злоякісна пухлина, яка розвивається із кератиноцитів, які здатні виробляти кератин. На його частку припадає до 20% усіх злоякісних новоутворень шкіри. Майже в кожному випадку плоскоклітинний рак шкіри розвивається на тлі передракових дерматозів.

Заходами профілактики розвитку злоякісних новоутворень шкіри та трансформації преканкрозів у рак є:
- своєчасна діагностика передракових уражень шкіри, раціональне їх лікування чи консервативне спостереження в онколога;
- уникнення травмування уражених ділянок шкіри; оберігання їх від контакту з хімічними речовинами та опромінення сонячними променями;
- припинення паління тютюнових виробів при локалізації передракових уражень на слизових оболонках ротової порожнини;
- виявлення та лікування соматичних захворювань та вогнищ хронічної інфекції, які спричиняють вторинні імунодефіцитні стани;
- санітарно-просвітня робота серед населення, спрямована на ознайомлення із характерними ознаками передракових станів шкіри і меланонебезпечної висипки на шкірі та видимих слизових оболонках з метою їх раннього виявлення та своєчасного звертання пацієнтів до лікаря, а також роз'яснення недопустимості їх самолікування.

Денисенко Ольга – завідувач кафедри дерматовенерології, д.мед.н., професор;
Перепічка Михайло – доцент кафедри дерматовенерології, к.мед.н., доцент;
Гулей Лілія – асистент кафедри дерматовенерології, к.мед.н.