В останні десятиліття в усьому світі відмічається підвищення цікавості до проблеми розумової відсталості (РВ) у самих різних аспектах – клініко-психологічному, соціальному, медико-біологічному. Це пояснюється кількома причинами.
По-перше, соціально-технічний прогрес, котрий супроводжується могутнім розвитком техніки, пред’являє до особистості підвищені, порівняно з минулим, вимоги. У таких умовах утруднення психологічної та соціальної адаптації внаслідок зниженого інтелектуального потенціалу виникає у широкого кола осіб.
По-друге, вивчення причин РВ отримало в останній час сильний стимул завдяки досягненням біологічних наук, що дозволило глибше зрозуміти причини ураження головного мозку і відкрило шлях до ефективної профілактики цієї патології.
І, накінець, порушення екологічної рівноваги, що постійно посилюється, підвищує ризик впливу несприятливих тератогенних і спадкових чинників, загрожує ростом числа захворювань, серед яких ураженням нервової системи, що супроводжуються інтелектуальним недорозвиненням, належить далеко не останнє місце.
Розумове недорозвинення – це розумовий (інтелектуальний) дефект, зумовлений як спадковими і вродженими, так і тими хворобливими чинниками, які діють на головний мозок у ранньому дитинстві.
Розумове недорозвинення, яке виявляється у ранньому дитячому віці і може бути вродженим або виникає до трьохрічного віку – це розумова відсталість (олігофренія).
Якщо розумове недорозвинення виявляється уповільненням темпу розумового розвитку – це затримка психічного розвитку.
Коли ж розумове недорозвинення виникає в результаті тих чи інших недоліків у людському вихованні, то його називають соціальною занедбаністю.
Поняття "розум" (інтелект) ідентифіковано з інтелектуальним коефіцієнтом – IQ, який можна отримати за допомогою тестів розумових здібностей. Такі тести визначають різні аспекти загальних розумових здібностей, важливих для пристосування у тому культуральному середовищі, в якому ці тести розроблялися. За змістом ці тести зображують завдання, що допускають лише одну правильну відповідь. Правильною вважається та відповідь, яка використовує всю інформацію за умовами задачі.
Цей принцип знаходження однієї, єдино правильної відповіді, яка найбільш повно використовує інформацію, закладену в умови задачі, характеризує всі тести, направлені на визначення рівня інтелекту. За правильністю вирішення людиною стандартного набору завдань вираховується IQ. У дітей він визначається за спеціальною формулою: IQ = розумовий вік (знання, якими володіє дитина) / паспортний вік (знання, якими повинна володіти дитина у цьому віці) х 100. У дорослих IQ визначається шляхом порівняння індивідуальних оцінок з розподілом оцінок у популяції.
Існують такі показники класифікації населення за рівнем інтелекту (враховується оцінка IQ в балах):
• нормальний або середній рівень інтелекту – 90-109 (відсоток осіб з даним IQ в популяції становить 50);
• добра норма – 110-119 (16,1%);
• високий – 120-129 (6,7%);
• дуже високий – 130-150; більше 150 – талановитість, геніальність (2,2%);
• низька норма – 80-89 (16,1%);
• межова норма – 70-79 (6,7%);
• розумова відсталість – 69 і менше (2,2%).
Нижній і верхній діапазони розподілу IQ становлять розумово відсталі та високо талановиті індивіди, тому РВ і дуже високий інтелект зустрічаються майже однаково.
Залежно від глибини психічного дефекту при РВ виділяють 3 ступеня психічного недорозвинення (дебільність, імбецильність, ідіотія), що зумовлено певними практичними можливостями навчання та пристосуваня хворих до соціуму. Співвідношення розумово відсталих у ступені дебільності, імбецильності та ідіотії, за даними всесвітньої організації охорони здоров’я (1968), становить приблизно 75%, 20% і 5% відповідно.
Дебільність. Це легке вроджене недорозвинення розумових здібностей. Психічна діяльність дебіла не перевищує показників психічного розвитку дитини 8-12 років. При дебільності виявляються: примітивний словниковий запас, достатній для вільного спілкування з навколишніми на побутовому рівні, самостійна впорядкована поведінка, здатність до навчання (за спеціально полегшеною програмою), до читання, писемності і найпростіших рахункових операцій (у межах таблиці множення), до оволодіння простими трудовими навиками некваліфікованого робітника. Дебіли мають деяку пристосовність до навколишнього середовища, що в значній мірі може маскувати їх розумовий дефект. Добра механічна пам’ять, розвинуті наслідувальні рефлекси, послаблення етичних мотивів поведінки, хитрість, яка завжди слідує, як тінь, за слабким інтелектом, нерідко дозволяють дебілам досягати високого матеріального благополуччя, працюючи в торгівлі, маючи справу з матеріальними цінностями або займаючи високу державну чи військову посаду.
Емоційно-вольові порушення при дебільності виявляються збідненням емоційного життя, його спрощенням, слабкістю самовладання, імпульсивністю вчинків, інколи – розгальмуванням потягів.
Рівень інтелектуального коефіцієнта при дебільності становить 69-50.
Відставання психічного розвитку при дебільності можна діагностувати уже в дитячому віці, оскільки виявляється не тільки розумовий дефект, але й супутні йому запізнювання самостійного утримування головки дитиною, самостійного сидіння, розвитку ходьби, мови і навики охайності.
Імбецильність – це недорозвинення розумових здібностей середньої тяжкості. Розумовий вік імбецила відповідає психічному розвитку здорової дитини 3-х – 7-и років. Імбецили не здатні до навчання, до праці, проте їм доступні найпростіші навики охайності, самостійного вживання їжі, самообслуговування. Їх словниковий запас може досягати 300 слів, мова примітивна, з граматичними помилками, складається з нескладних фраз. Виявляється слабкий розвиток рухових функцій, незручність і неточність рухів. Вони можуть оволодіти послідовним рахунком в межах 2-3-х десятків, розрізняють окремі літери. В імбецилів виявляються відносно високий, порівняно з мисленням, розвиток емоційного життя, індивідуальна самосвідомість, здатність до співпереживання, співчуття, наслідування позитивних прикладів.
Рівень інтелектуального коефіцієнта при імбецильності становить 49-20.
Імбецили погано пристосовуються до нової обстановки, потребують опіки і захисту. Підвищена покора і сторонній антисоціальний вплив можуть призводити до здійснення імбецилами протиправних вчинків.
Ідіотія – глибоке вроджене незворотнє розумове недорозвинення. Вона характеризується майже повною відсутністю скільки-небудь осмисленої психічної діяльності і мови. Хворі безпорадні, потребують постійного догляду і нагляду, навики охайності і самообслуговування у них відсутні. Їх розумовий вік відповідає показникам дитини до 3-х років. Мовлення ідіотів обмежується нечленороздільними звуками, рідко – окремими словами. Смислову складову звернених до них слів ідіоти не розуміють, але можуть правильно реагувати на інтонації. Рухові реакції у дитячому віці розвинуті дуже слабо. Хворі або нерухомі, або здійснюють примітивні рухи.
Мислення і пам’ять при ідіотії нерозвинені – хворі не впізнають близьких людей, емоції пов’язані з відчуттям задоволення чи незадоволення і супроводжуються збудженням та криками. Ідіоти можуть впадати в стан люті з агресією проти навколишніх або самих себе, відрізняються ненажерливістю та схильністю до наполегливої мастурбації. Глибоке розумове недорозвинення, як правило, супроводжується множинними фізичними дефектами.
Рівень інтелектуального коефіцієнта при ідіотії становить 19-0.
Причини РВ різні. За сучасними науковими даними тільки у 35% випадків цієї патології відомі патогенні чинники, що її викликали. У більшій же частині випадків причина РВ залишається неустановленою, хоча клінічний досвід психіатрії та відповідні наукові дослідження свідчать про спадкову та екзогенні (інфекції, черепно-мозкові травми, інтоксикації, екологічні чинники) причини
Серед чоловічої статі РВ зустрічається у 1,5 рази частіше, ніж серед осіб жіночої статі.

Василь ДЕРКАЧ, доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології імені С. М. Савенка БДМУ