Летальність при цьому перевищує летальність від інфекційних хвороб та при катастрофах на транспорті і становить 35% всієї летальності при екстреній патології. Етіологія отруєнь різноманітна: переважно трапляється понад 500 найменувань токсичних речовин, а всього їх нараховується біля 6 млн., причому 60 000 із них використовуються в побуті (ліки, косметичні засоби, засоби побутової хімії, фарби, лаки, добрива, харчові добавки та ін.).

Загальні принципи лікування передбачають послідовне виконання заходів відповідно до сутності отруєння, стадії та ступеня його тяжкості.
І. Методи видалення та усунення отрути.
У випадку попадання токсинів на шкіру та слизові оболонки немає потреби готувати спеціальні розчини – для цього необхідна звичайна вода (тривале промивання ділянки ураження сильним струменем води). Крім цього, за необхідності хворого потрібно перенести з атмосфери, в якій є вміст токсичних речовин.
Видалення отрути з шлунково-кишкового тракту включає наступні заходи:
- аспірацію через шлунковий зонд вмісту з шлунка;
- промивання шлунка, яке передбачає введення 5-6 л води за одну процедуру, впродовж доби за необхідності повторне промивання 2-3 л води через назогастральний зонд (отруєння карбофосом та ін.);
- лікувальна діарея шляхом уведення в зонд проносних (сольових, масляних, трав’яних), а також ксиліту (сорбіту) по 50 г на 100 мл води 2-4 рази на добу за необхідності;
- гастроентеросорбція з використанням “Белосорба-П”, “ентерос-геля” та інших ентеросорбентів;
- очисна та сифонна клізма.
ІІ. Методи підсилення природної детоксикації та методи штучної детоксикації.
1. методи підсилення природної детоксикації:
- форсований діурез (водне навантаження, лікувальна поліурія з застосуванням осмодіуретиків та салуретиків, поповнення виведених електролітів);
- лікувальна гемодилюція;
- дигестивна дилюція.
2. методи штучної детоксикації:
- методи діалізу та фільтрації (гемодіаліз, гемофільтрація, гемодіафільтрація, перитонеальний діаліз);
- плазмаферез;
- сорбційні методи (гемо-, лімфо-, плазмосорбція);
- ультрафіолетове та внутрішньовенне лазарне опромінення крові, електромагнітний вплив, електрохімічне окиснення, гіпербарична оксигенація.
ІІІ. Застосування антидотів та антагоністів.
Антидотами називають речовини, які інактивують отруту (власне антидоти), або спричиняють протилежну отруті дію (антагоністи).
Основні групи протиотрут:
1. Хімічні – впливають на фізико-хімічний стан отрути в травному каналі (активоване вугілля, сорбенти “СКН”, ”Белосорб”), тіолові сполуки –унітіол, мекаптид (при отруєнні солями важких металів), хелатоутворювачі (ЕДТА, тетацин кальцію).
2. Біохімічні – змінюють метаболізм токсинів. До них відносять:
- реактиватори холінестерази при отруєнні ФОС (оксими – дипіридоксим по 1 мл 15%-ного розчину (не більше 1г на добу), ізонітрозин – 3 мл 40%-ного розчину на добу, токсогонін – 0,25-1г на добу;
- мекаптид – 70 мг/кг/добу в 40%-ному розчині глюкози (при отруєнні аніліном, метиловим спиртом, етиленгліколем);
- налорфін (при отруєнні опіатами);
- антиоксиданти при отруєнні хлорованими вуглеводнями (токоферол, цитохром С, цитомак);
- етиловий спирт при отруєнні метиловим спиртом (80-100 мл 45%-го розчину через рот, або в/в в 5%-му розчині глюкози 14 :1000).
3. Антитоксична імунотерапія при отруєнні отрутами тварин і комах – антитоксична сироватка “антигюрза”, “протикаракуртова”, моновалентна антидигоксинова сироватка.
Обов’язковою умовою застосування антидотів є точно встановлений характер токсичної речовини в ранній токсикогенній фазі гострої хімічної хвороби.
ІV. Симптоматична терапія.
Симптоматична терапія направлена на захист тих систем організму, які переважно уражені токсичною речовиною у зв’язку з її “вибірковою токсичністю”.

Віктор Коновчук, завідувач кафедри анестезіології та реаніматології