Нині час існує більше 10 млн різних хімічних препаратів, які можуть негативно впливати на організм дитини. Відмічаєтья чітка тенденція росту кількості гострих медикаментозних отруєнь у всіх країнах світу. Це пов’язано з випуском великої кількості все нових і нових лікарських засобів та зберігання їх у домашніх умовах; важливу роль відіграють у цьому і збільшення випуску речовин, що застосовуються для побуту, а також засоби для дезінсекції та дератизації. Влітку для дітей зростає небезпека отруєння городиною, що піддається системній хімічній обробці, дикими рослинами, ягодами, квітами. У дитячому віці 80% гострих отруєнь зумовлені прийомом отрути всередину і найчастіше виникають у результаті однієї з таких ситуацій:
• у перші 3-5 років життя дитина, що залишилася без нагляду, з’їдає таблетки лікарського препарату, або батьки помилково дають їй випити не ті ліки чи токсичну ушкоджуючу рідину;
• у препубертатному чи пубертатному періодах підлітки свідомо вживають надлишкову кількість одного чи суміші ліків із суїцидальною метою;
• можливе ятрогенне передозування лікарського препарату.
Для кожного вікового періоду характерний свій вид отруюючого препарату. Період новонародженості та грудного віку (від 0 до 1-го року) не має визначеної домінуючої речовини, серед них зустрічаються такі, що трапляються в побуті з неуважності, недбалості батьків. Але вже з переддошкільного віку (від 1 до 3 років) домінуючою речовиною отруєння є медикаменти. Дошкільний вік (від 4 до 6 років) - перевага медикаментозних отруєнь. Молодший шкільний вік ( від 7 до 11 років) - отруєння невідомою речовиною. Старший шкільний вік (від 12 до 18 років) - отруєння сурогатами алкоголю та медикаментозні.
Вагомими причинами медикаментозних отруєнь є недостатня обізнаність лікарів щодо побічних, токсичних ефектів лікарських засобів, помилки в призначенні та дозуванні препаратів, одночасний прийом хворими несумісних засобів, випадковий прийом ліків (особливо дітьми). Медикаментозні препарати, що приймаються за певних обставин у відповідних дозах мають лікувальну дію, завищені дози таких препаратів часто спричинюють гострі отруєння. Таким чином, один і той самий медикаментозний препарат може бути ліками і отрутою. Загрозу життю дитини несуть практично всі препарати, що не призначені лікарем! Причиною медикаментозних отруєнь в домашніх умовах є необережність зберігання лікарських та хімічних речовин, доступність їх дітям, порушення режиму їх прийому. За рівних умов, небезпечнішіми за сиропи є таблетки - їх діти смакують в більшій кількості, чим підсилюється взаємодія. За статистикою швидкої допомоги, найбільша кількість отруєнь приходиться на зимовий період. Перш за все – діти частіше хворіють і вживають ліки, вживають ліки їх батьки. Батьки у холодний період року зловживають полівітамінами. По-друге: взимку діти частіше перебувають вдома і можуть використовувати медикаменти для гри. Ліки забувають у доступних дитині місцях старші родичі.
Для профілактики медикаментозних отруєнь у дітей аптечку необхідно зберігати у недоступному для них місці, бажано - під замком. Неприпустимо зберігати ліки без етикеток, в іншій упаковці або посуді з-під напоїв. У домашній аптечці мають бути лише засоби для надання першої допомоги та ліки, призначені для лікування хвороби, наявної в даний момент.
Щодо рейтингу небезпечних ліків, зрозуміло, що для малюка небезпечні всі препарати, що йому не прописані. Позаяк, найбільш отруйними є ті, що за любих умов категорично не мають потрапляти до організму дитини: антиаритмічні, серцеві глікозиди, препарати від тиску, антидепресанти, барбітурати, препарати, що містять мінерали – калій, кальцій, залізо, психотропні речовини, снодійні, протисудомні та седативні засоби.
Симптоми отруєнь ліками зазвичай неспецифічні, вони проявляються або пригніченням, або збудженням нервової системи, порушенням функції дигестивного тракту та змінами в крові. Є певний алгоритм дій , якого необхідно дотримуватись у разі підозри на отруєння.
При отруєнні, особливо невідомою токсичною речовиною, потрібно негайно викликати лікаря. До прибуття лікаря необхідно припинити контакт потерпілого з отруйною речовиною та видалити її з організму. Ефективність невідкладних заходів при отруєннях в першу чергу залежить від того, наскільки швидко лікар встановить природу токсичного агенту і патогенез основних розладів. Це дозволить своєчасно застосувати специфічну протиотруту. Не менш важливо в клінічній картині отруєння виділити синдроми, які мають більш важливе патогенетичне значення, що дозволить вірно вибрати засіб патогенетичної терапії. Оскільки отрути можуть потрапляти до організму трьома шляхами - через шлунково-кишковий тракт, органи дихання та шкіру чи слизові оболонки, важливо чітко знати шляхи проникнення їх до організму, що визначить характер першої допомоги. Найчастіше отрута потрапляє через рот. Всмоктування відбувається переважно пасивно, шляхом фільтрації в сторону меншої концентрації. Чим менш іонізована речовина, тим більше вона розчиняється в ліпоїдах та проходить через клітинні мембрани в стінки шлунку, кишечника, кровоносних та лімфатичних судин. Іонізація молекул залежить від хімічної будови речовини та рН середовища. Так, в кислому середовищі шлунку (після їжі) алкалоїди (морфін, кодеїн, резерпін, кофеїн, стрихнін) та інші слабкі основи (бутадіон) потрапляють під вплив іонізації і мало всмоктуються. Якщо таж сама речовина прийнята натще чи дітьми молодшого віку, у яких знижена кислотність шлункового соку, цілі молекули всмоктуються швидше та інтоксикація настає скоріше (через 15 – 20 хв.). Спирти, дуже легко розчиняються в ліпоїдах і тому швидко всмоктуються із шлунку та кишечника. Концентровані розчини етилового спирту нерідко викликають досить сильне подразнення рецепторів слизової оболонки шлунку, що призводить до рефлекторного пілороспазму та блювоти. Гіперемія слизових оболонок прискорює всмоктування, тому прийом спиртового розчину отрути швидше призводить до інтоксикації, перебіг її значно тяжчий. Виразкування слизової після прийому кислот, лугів та решта корозійних отрут також сприяє всмоктуванню інших одночасно прийнятих речовин та полегшує поступлення в кров інфекції.
Всмоктування може відбутися в дихальних шляхах, якщо отрута являється летючою чи газоподібною речовиною. Так розвивається отруєння сірководнем, парами бензину, формаліну, етилового спирту, бензолу, толуолу, ртуті. Жиророзчинні речовини (фосфорорганічні сполуки, бензин, анілін, саліцилати, борна кислота, резорцин та ін..) легко всмоктуються через шкіру особливо у дітей молодшого віку. Найбільш небезпечні фосфорорганічні сполуки, які часто використовуються для боротьби з комахами (хлорофос, тіофос, метилнітрофос); анілінові барвники, борна кислота. При потраплянні на шкіру вони швидко всмоктуються та викликають гостре (ФОС, анілін) чи повільне (борна кислота) отруєння.
Після всмоктування отрута потрапляє в кров, де може бути або у вільному, розчиненому в плазмі стані, або зв’язаному з білками, переважно з 10 альбумінами. Низький вміст білка в крові у дітей з гіпотрофіями, захворюваннями нирок, печінки, призводить до меншого зв’язування отрути і більшого його поступлення в тканини. У таких дітей зазвичай отруєння перебігає значно тяжче. Із крові отрута потрапляє в тканини. Швидше за все проникають в них жиророзчинні, неіонізовані молекули, повільніше – водорозчинні, іонізовані, поляризовані молекули. В мозок, печінку, нирки, легені, які мають гарне кровопостачання, отрута проникає раніше, ніж в інші тканини, що гірше кровозабезпечені (м’язи, жирова тканина, кістки). Та розвиток токсичного ефекту залежить не лише від швидкості потрапляння, але й від здатності отрути впливати на ферментні системи чи структурні компоненти тканини чи органа.
Більшість ліків та отрути, що потрапили в організм піддаються впливу хімічних перетворень, переважно в печінці, але частково в інших органах і тканинах. В результаті таких перетворень відбувається інактивація отруйної речовини, та в ряді випадків з вихідної речовини утворюються більш токсичні та небезпечні для дитячого організму речовини. Знезараження в печінці відбувається під впливом активності багатьох ферментів, які потребують для своєї функції достатнього забезпечення киснем. У дітей перших років життя, особливо першого року, з недостатньо розвиненою знезаражуючою функцією печінки, а також у хворих з раніше існуючою патологією печінки або при пошкодженні її в процесі отруєння інактивація отрути відбувається гірше, речовина довше залишається в незміненому вигляді і викликає більш тривале і тяжке отруєння. Гіпоксія, ацидоз, порушення кровопостачання печінки, навіть при відсутності прямої токсичної дії отрути, порушують її функцію та подовжують інтоксикацію.
Основний шлях виведення отрути із організму – нирки. Через них виводяться водорозчинні речовини. Жиророзчинні можуть бути профільтровані в клубочках. Але потім в канальцях знову реабсорбуються, тому вони надовго залишаються в організмі і виводяться лиш після перетворення в печінці в водорозчинні метаболіти (глюкуроніди та інші). Фільтрації піддаються майже всі хімічні речовини, не зв’язані з білками плазми, молекулярна вага яких менше 30 – 40 000. Зниження артеріального тиску, об’єму циркулюючої крові, що розвивається при порушенні дихання, діяльності серця, зневоднення та ін., а також звуження судин нирок, що виникають при шоці, погіршують процес фільтрації, затримуючи отруту в організмі. У дітей перших трьох років життя особливо на першому році, цей процес відбувається повільно, тому в них при нормальному артеріальному тиску, об’ємі циркулюючої крові, виведення отрути шляхом фільтрації закінчується через більш тривалий проміжок часу.
При потраплянні отрути в організм дитини виникають місцеві, резорбтивні та рефлекторні ефекти. Місцеві ефекти виникають на місці контакту отрути з тканинами до його всмоктування в кров: наприклад, подразнення слизової оболонки бензином, керосином, гліколем, етиленгліколем, хлоралгідратом, камфорою, саліцилатами, сантоніном та ін.. речовинами. Подразнення слизової призводить до її гіперемії, що сприяє всмоктуванню отрути. Деякі речовини призводять до більш тяжкого пошкодження слизової оболонки: до припікання та їх некротизування. До числа таких речовин відносять: кислоти, луги (в тому числі розчин аміаку), солі важких металів, калію перманганату та ін.. Інтенсивність місцевої дії цих речовин залежить від здатності до дисоціації. Більш дисоційовані сполуки (сильні кислоти, основи, солі ртуті, цинку, міді, трьохвалентного і навіть двохвалентного заліза) викликають більш тяжке пошкодження слизової, ніж менш дисоційовані (органічні кислоти, солі свинцю, алюмінію, вісмуту та ін..).
Клінічні прояви отрути, умовно можна розділити на дві фази –токсигенну та соматогенну. В токсигенній фазі проявляється специфічна, а в соматогенний – неспецифічна дія лікарської речовини. Для токсигенної фази характерні синдроми порушення діяльності серцево-судинної системи та центральної нервової системи. В соматогенний фазі мають місце порушення функції нирок, печінки та інших органів і систем. Одна лікарська речовина при отруєнні може викликати порушення функції одразу кількох систем організму одночасно.
Гостре отруєння за перебігом поділяють на кілька періодів:
1) прихований (проміжок часу від моменту прийому препарату до появи клінічних симптомів);
2) інтоксикації або резорбтивної дії (може початися дуже швидко, нетривалий – менше 1 – 3 днів);
3) найближчий, посттоксичний, або період ускладнень (3 – 14 днів);
4) віддалений посттоксичний (до 6 міс – 2 роки).
Такий поділ дозволяє здійснювати раціональне лікування. В перший період проводять заходи по видаленню речовини, що не встигла всмоктатися, застосовують антидотну терапію, у другий – намагаються видалити вже засвоєну речовину та призначають антидотну терапію, в третій – продовжують посиндромне патогенетичне та антибактеріальне лікування, в четвертий – призначають загальнозміцнюючу терапію.
Таким чином, проблема гострих отруєнь як у дітей так і у дорослих становить перед органами охорони здоров’я ряд складних задач, які пов’язані з необхідністю широкої інформації лікарів відносно токсичних якостей різних хімічних препаратів і нових ефективних методів лікування, подальшого покращення організації спеціалізованої підготовки медичного персоналу.

Н. О. Попелюк, доцент кафедри педіатрії, неонатології та перинатальної медицини БДМУ